Що я мав робити? Він стояв нагорі, біля скарбів, а ми не знали, як туди потрапити. Можливо, після довгих пошуків ми врешті знайшли б дорогу до печери, але ні Сантера, ні золота там би вже не було. Зволікати не можна було, тож я спустився трохи нижче, до виступу у скелі, — звідти було зручніше стріляти. Я звів курок і підняв штуцер.
— Ха-ха-ха! Він хоче вбити мене! — шаленів Сантер. — Гаразд, зроблю тобі послугу і стану вигідніше.
Він зник і незабаром з’явився на кам’яному козирку, що нависав над печерою. Став над самим урвищем і махнув рукою. У його кулаці було затиснуте щось біле. У мене раптом запаморочилася голова, до горла підступив клубок.
— Дивіться! — кричав він. — Ось він, заповіт Віннету! Я вивчив його напам’ять, і мені він більше не знадобиться. А вам не дістанеться ніколи!
Він рвав папір на дрібні шматочки і кидав у повітря; повільно кружляючи, вони опускалися на воду. Слова «гнів» або «лють» ніщо в порівнянні з тим, що я тоді відчув.
— Підлий негідник! — крикнув я. — Послухай мене!
— З великою радістю, — почулося зверху.
— Інчу-Чуна і Ншо-Чі шлють тобі вітання!
— Дуже вдячний!
— Та прошу дуже! Від імені Віннету я посилаю тобі цю кулю!
Я знову підняв рушницю, цілком певен, що точно не промахнуся. Зазвичай мені вистачало однієї миті, щоб прицілитися, але раптом я побачив, що мушка танцює. Невже здригнулася моя рука? А може, поворухнувся Сантер? Або здригнулася скеля?
Боже мій! На наших очах скеля хитнулася, почувся важкий глухий звук вибуху, з печери повалили клуби диму. Здавалося, що невидимий велетень штовхнув могутньою рукою верхню нахилену частину скелі, і вона повільно поповзла вниз. Сантер, відчувши, що втрачає опору, закричав. Наступної миті гігантська кам’яна брила з жахливим гуркотом упала в озеро, тягнучи за собою й негідника! Зверху, над нерівним краєм скелі, вилися маленькі хмарки диму.
Я стояв як громом прибитий, нездатний і слова вимовити.
— Уфф! — вигукнув Піда, здіймаючи руки до неба. — Великий Дух сам покарав його й перекинув під ним скелю.
Тілл-Лата, помітно блідий, попри бронзовий відтінок шкіри, вказав рукою на води озера, що нагадували величезний киплячий котел, і сказав:
— Злий Дух кинув його у воду й не поверне, поки не настане кінець цього світу. Він був проклятий.
Я мовчав. Мій сон! Мій віщий сон! Прірва поглинула золото! Прірва поглинула Сантера! В останню мить Бог затримав мою руку і замінив суд людський своїм судом, а вирок Сантер виконав сам: він підпалив ґніт і стратив сам себе.
Внизу до скелі бігли наші воїни. Обидва вожді швидко спускалися до води, щоб перевірити, чи не лишився часом Сантер живим. Але ні! Уламки скелі поховали його на дні озера.
Раптом я, людина сильна, яку досі ніщо не могло вивести з рівноваги, відчув неймовірну слабкість. Ноги мої затремтіли, мені довелося присісти. У голові паморочилось, я заплющив очі, але ясно бачив перед собою скелю, яка хитається, а в моїх вухах все звучав несамовитий крик Сантера.
Чому ж так сталося? Мабуть, Віннету передбачив, що заповіт може випадково потрапити в руки ворога, і влаштував тайник таким чином, що тільки я міг без ризику для життя дістатися до золота. Напевно, якби я прочитав у заповіті зашифрований для мене опис шляху до скарбів, я зрозумів би, де захована пастка. Але де ж золото? Залишилося воно в скелі чи разом з уламками звалилося у води озера?
Я не шкодував про золото. Якщо воно опинилося на дні озера, нехай там і лежить хоч цілу вічність. Непоправною втратою здавалося мені лише те, що назавжди втрачено заповіт мого червоношкірого брата. Але тут я згадав про шматочки паперу, які падали в воду, і відразу відчув приплив сил. Схопившись на ноги, я швидко спустився вниз, щоб зібрати й зберегти те, що ще могло залишитися від останньої волі Віннету. Посеред озера щось біліло. Роздягнувшись, я стрибнув у воду. Це справді був клаптик паперу.
Я довго плавав по озеру в усіх напрямках і відшукав ще три клаптики. Коли вони висохли на сонці, я спробував прочитати розмазані літери. Але мені так і не вдалося встановити зв’язки між окремими словами, які ще можна було розібрати: «… половину отримає…», «… бідність…», «… під скелею…», «… розділити…», «… християнин…», «… не мстити…».