Я здогадувався, куди поїхав Сем, і сам вчинив би так само, але досі не мав на це часу. Сидячи на насипі, я спостерігав, як робітники метушаться на полотні та ремонтують його. Через кілька хвилин маленький вестмен повернувся і сів поруч зі мною. Тепер його обличчя було не просто похмурим і заклопотаним, воно стало похмурим, як грозова хмара.
— Ну і як? — запитав я.
— Що як? — прошипів він у відповідь.
— Вони мертві?
— Мертві? Ви жартуєте? Ви їх погладили томагавком по потилиці і хочете, щоб вони були мертві? Таким ударом і муху не вб’єш! Ви чули, що я сказав кондукторові?
— Що саме?
— Що моя старенька Тоні розумніша за нього.
— Ну і що?
— Здогадайтеся самі. Навіть моя Тоні збагнула б, що Ка-Во-Мієна і Ма-Ті-Ру треба було вбити. Вони отямилися і втекли.
— От і чудово!
— Краще не буває! Два негідники розгулюють по прерії, хоч їхні скальпи могли опинитися в наших руках.
— Ви вже знаєте, що я думаю з цього приводу, Семе, тому припиніть сваритися. Краще скажіть, що вас так роздратувало.
— Від такого розізлиться і святий! Як думаєте, кого я оце зустрів?
— Фреда Морґана.
— Справді! Як ви дізналися?
— Ви назвали його на ім’я доволі голосно.
— Так? Я був дуже лютий. Вгадайте, хто він такий?
І тут мені на думку спала відповідь на це запитання.
— Невже вбивця вашої дружини й дитини?
— Так. А хто ж іще?
Я схопився на ноги.
— Неймовірний збіг обставин! Вам вдалося його наздогнати?
— Ні, негідник зник. Я б відірвав собі вуха, якби вони в мене були!
— Я ж бачив, як ви метнулися за ним навздогін.
— Та й марно. Зовсім марно. Я більше його не бачив. Може, він припав до землі, а я й не помітив, проїхавши повз нього. Але я обов’язково знайду його, хоч із-під землі дістану! Вони без коней, і ми легко їх наздоженемо.
— Наздогнати їх нескладно. Відрізнити сліди білого від слідів індіанців теж легко, але якщо він не дурень, то піде клишоногою ходою червоношкірих, і тоді нам не вдасться вистежити його. А крім того, вишукуватиме територію, на якій не видно слідів.
— Так воно і є, Чарлі, але що ж тоді нам робити?
Я запхав руку в кишеню і витягнув гаманці й папери, які виявив на сідлі коня Фреда Морґана.
— Можливо, тут ми знайдемо підказку, де нам його шукати?
Я відкрив один гаманець, потім другий. Світло від багаття освітило їх, і я з подивом вигукнув:
— Дивіться, Семе! Це самоцвіти, справжні самоцвіти! Алмази! У наших руках неймовірне багатство. От тільки звідки вони тут? Як могли коштовності потрапити в гаманець ватажка розбійницької зграї? Точно, що не могло це відбутися законно, тож ми просто зобов’язані повернути коштовності справжньому власникові.
— Справжні діаманти? — перепитав Сем майже байдуже. — Ще ніколи в житті мені не випадало тримати в руках такі дорогі уламки земної кори.
Я простягнув один із гаманців Семові.
— Це бразильські алмази. Подивіться, як вони виблискують навіть при світлі багаття.
— Гм! Які дивні істоти люди. Адже це звичайне каміння, навіть не шматок пристойного міцного металу. Правда, Чарлі?
— Це вугілля, Семе, не більше ніж вугілля!
— Та мені байдуже, вугілля це чи кокс. Навіть мою стару рушницю я не віддам за жменю цих камінчиків. Що ви збираєтеся робити з ними?
— Поверну власникові.
— І хто це?
— Ще не знаю, але незабаром з’ясую. Таке багатство не може зникнути безслідно й без галасу. Про це, напевно, давно написали всі газети.
— Маєте рацію, Чарлі, з завтрашнього дня підписуємося на всі газети Сполучених Штатів.
— Може, і не доведеться. Огляньмо ще ці папери.
Сем кивнув, і я розгорнув пакет. Усередині були карти території Сполучених Штатів, Мексики, Канади і лист, де було написано:
«Галвестон…
Дорогий батьку!
Твоя присутність тут дуже потрібна. Приїжджай щонайшвидше незалежно від того, чи вдалося тобі обкрутити справу з коштовностями. Є можливість зірвати куш. У середині серпня я приїду на Сьєрра-Бланка, туди, де Пекос протікає між Скеттл-Пік і Хед-Пік. Подробиці під час зустрічі.
Твій Патрік».
Дата, зазначена після назви міста, була відірвана, тому ми могли тільки здогадуватися, коли був написаний лист. Я прочитав його Семові уголос.
— Тисяча чортів! — вигукнув Сем. — Все сходиться, його сина звати Патрік. Саме цих двох і не вистачає мені, щоб зробити дві останні зарубки. Я вже багато років ганяюся за ними. Повторіть, будь ласка, назву тих двох гір.