— Уперед, Бобе! Скажи їм, хто ми! — наказав я негрові.
Той побіг, а ми повільно поїхали за ним. Щойно Бернард Маршалл упізнав свого вірного слугу, як кинувся йому назустріч із радісною усмішкою, а решта компанії спíшилися й очікували нас, не виявляючи більше ознак занепокоєння. Ще через сотню кроків ми почули, як Боб кричить:
— Не стріляти, маса Берн! Це дуже хороші люди! Це ж маса Чарлі, який вбивати тільки негідники і допомагати джентльмени і негри!
— Чарлі? Невже справді? — вигукнув здивований нашою зустріччю Маршалл, уважно вдивляючись у мене і, мабуть, ще не зовсім вірячи своїм очам.
Упізнати мене було нелегко. Я ніколи не був модником, навіть коли жив у місті, але завжди намагався одягатися пристойно і дбав про свою зовнішність. Тепер же перед Бернардом стояв зарослий густою бородою волоцюга в пошарпаному траперському одязі. Він ніколи раніше не бачив мене таким, тож не дивно, що не одразу впізнав. Тим більше здалеку. Тільки коли я підійшов до нього на відстань приблизно тридцяти кінських крупів[16], він нарешті переконався, що Боб каже правду. Він миттю зістрибнув з коня і простягнув мені руку.
— Чарлі?! Справді ви! Але як ви опинилися тут, на півдні? Адже збиралися їхати з форту Бентон у Снігові гори!
— Там було дуже холодно, Бернарде, — жартома відповів я, — тому мені заманулося спуститися погрітися на Льяно-Естакадо. Ти познайомиш мене зі своїми супутниками?
— Ну звичайно, Чарлі! Боже, який щасливий випадок! Повірте, навіть тисячі доларів не втішили б мене більше, ніж зустріч із вами. Підійдіть ближче!
Він познайомив мене зі своїми супутниками, а потім засипав тисячами запитань, на які я намагався відповісти. Це були п’ятеро чоловіків із зовнішністю типових янкі, вони назвалися представниками компанії, яка скуповує хутра. Ще троє походили явно з півдня, бо так пообвішувалися зброєю, що навряд чи могли бути справжніми вестменами. Вони більше нагадували купців або ж просто людей, які подалися на Захід у пошуках збагачення чесним чи не дуже чесним способом. Очолював загін такий собі Вільямс, який на перший погляд видався мені доволі приємною людиною. Він не звернув жодної уваги на Сема, геть непоказного, і почав розпитувати мене, як тільки Бернард завершив ставити свої численні запитання:
— Ми вже знаємо, звідки ви прибули, сер, а тепер скажіть нам, куди прямуєте?
— Можливо, в Пасо-дель-Норте, а може, у зовсім інше місце. Все залежить від того, хто нам зустрінеться дорогою і що нам доведеться робити.
Я не вважав за потрібне розповідати більше, ніж йому варто було знати.
— А ви що тут робите?
— Мандруємо.
— З такою роботою людина ніколи не нудиться. Та й не перепрацьовує. Мабуть, ви людина заможна, якщо можете дозволити собі нічого не робити. Навіть ваша зброя коштує купу грошей.
Тут він помилявся. Зброя в мене справді була хороша, але, крім неї, я майже нічого не мав, хіба що кілька залишених вдома дрібниць. Однак його питання мені не сподобалися, ще більше мене насторожив хитрий чіпкий погляд. Цей чоловік повівся необережно, і, попри свою приємну зовнішність, не викликав у мене довіри, тож я вирішив уважніше придивитися до нього, а на його питання відповідати якомога ухильніше.
— Мені здавалося, що на Льяно-Естакадо всім байдуже, багатий ти чи бідний.
— У цьому ви маєте цілковиту рацію, сер, тут найдорожче — це життя, всього півгодини тому ми вже стояли однією ногою в могилі і врятувалися лише завдяки справжньому чудові. Такого тут ще не траплялося.
— Про що ви говорите, сер?
— Ну звичайно ж, про дощ. А вас він не захопив?
— Так, у нас теж пройшов дощ, ми самі його викликали.
— Викликали дощ? Ви? Що маєте на увазі?
— Ми так само, як і ви, теж стояли однією ногою в могилі і зрозуміли, що немає іншого виходу, як викликати хмару й грім.
— Ну ви вмієте розповідати байки! Але не думайте, що ми такі легковірні. Ви, мабуть, колись побували в штаті Юта, на Великому Солоному озері[17], і належите до Святих останнього дня[18]. Вони теж люблять розповідати щось таке, як оце ви зараз.
17
Велике Солоне озеро — озеро на заході США, береги якого були безлюдною пустелею до 1848 року, коли туди прийшли так звані мормони і заснували місто Солт-Лейк-Сіті («Місто Солоного озера»), що нині є столицею штату Юта.
18
Святі останнього дня, або мормони, — релігійна та культурна група, що сповідує релігію, яку заснував Джозеф Сміт 1830 року. Мормони вважають Америку новою «Землею обітованою», а індіанців — одним із юдейських племен.