— Воно закопане за мішками з борошном.
Боб легко порозкидав важкі мішки, немов це були невеличкі торбинки з тютюном. Бернард знайшов мотику, лопату і взявся до роботи. Незабаром ми стали власниками такої кількості золотого піску і злитків, що один кінь заледве вивіз би все це на собі.
Я здригнувся, уявивши, скільки нещасних шукачів смертоносного металу загинуло в пустелі від рук грабіжників, щоб тут зібралося таке багатство, цей смертоносний пил, як правильно називають іноді золотий пісок. Золотошукачі, які повертаються додому, несуть із собою зовсім небагато здобутого золота, бо вважають за безпечніше міняти його просто на копальнях на цінні папери. Усі ці папери теж мають бути десь тут.
— Де гроші й папери, які ви забрали у ваших жертв? — запитав я Гобліна.
— Вони заховані далеко звідси. Капітан не хотів зберігати їх тут, бо серед нас були люди, яким він не довіряв.
— Хто знає, де заховані папери?
— Тільки він і Лейтенант.
— Лейтенант?
— Так ми називаємо Патріка Морґана.
Тепер мені стало ясно, що означала Патрікова фраза в листі до батька: «Є можливість зірвати куш». Невже він надумав зрадити своїх спільників і втекти з грошима й паперами?
— Як далеко звідси та схованка?
— Я не знаю цього. Здається, Капітан не довіряє навіть Лейтенантові. Сьогодні Лейтенант у супроводі одного товариша виїхав на Хед-Пік, а я мав завтра піти їхнім слідом і стежити за ними.
— Он як! Але тоді Капітан мав би тобі сказати, де чекати Лейтенанта та його спільника.
Бранець замовк.
— Кажи правду! Ти заслужив на смерть, але ми відпустимо тебе, якщо ти нічого не приховаєш.
— Ви правильно здогадалися, сер. Мені справді наказали вбити Лейтенанта, якщо він поїде до схованки. Це в невеликій долині, я бував там раніше, але вам за описом не вдасться знайти це місце.
— Він просто описав тобі долину чи назвав точне місце?
— Капітан не сказав мені точного місця. Він велів мені сховатися й застрелити Лейтенанта, якщо той з’явиться в долині.
— Я обіцяв дати тобі свободу і дотримаю слова, але тільки після того, як ти проведеш нас до цієї долини.
— Я зроблю все, що накажете.
— І запам’ятай: твоє життя висить на волосині. Якщо ти спробуєш обманути нас — тобі кінець. Ти поїдеш з нами як полонений.
— Нам час іти, — втрутився Сем. — Тепер знаємо все, що нам потрібно.
— Візьмемо з собою золото й те, що нам знадобиться в дорозі: зброю, порох, кулі, тютюн та їжу, — сказав я. — Захопимо також дещо на подарунки для індіанців, якщо ми з ними зустрінемося: ковдри, намисто, ножі. Відбирайте товар, а я тим часом подивлюся на коней.
Мені з першого погляду сподобалися чотири невеличких конячки мічиганської породи, немов створені, щоб носити важкі тягарі. Крім них, я відібрав трьох мустангів, щоб замінити втомлених і змучених шкап Бернарда й Боба; третій кінь був для зв’язаного Гобліна.
Тут же знайшлися і в’ючні торби. Запакувавши все, що ми збиралися взяти з собою, ми навантажили коней і були готові рушити в дорогу. Загалом у нас вийшло вісім торб, тобто кожен кінь мав би нести дві. Усе, що ми залишали на місці, ми склали у купу, на дні якої розмістили порох, який не змогли взяти з собою, ближче до пороху поклали легкозаймисті речі.
— Що будемо робити з рештою коней? — запитав Сем.
— Боб розв’яже їх і відпустить у прерію. Звичайно, розбійники потім можуть зловити кількох із них, але я не хотів би вбивати тварин! Ви їдьте, а я залишуся і підпалю цю купу.
— А чому не зробити це вже зараз? — запитав Бернард.
— Вогонь видно здалеку, і стейкмени відразу поквапляться назад, тому краще буде, якщо ви від’їдете подалі. Я наздожену вас.
— Все правильно, Чарлі. Вперед, хлопці! — вигукнув Сем і скочив на свою Тоні. За ним потягнулися навантажені коні, а позаду їхали Бернард і Боб, ведучи між собою коня, на якому сидів зв’язаний Гоблін. Зачекавши хвилин п’ятнадцять, поки не затихне цокіт копит, я почав розсипати порох зверху на награбоване добро. Ми розрізали одну з ковдр на довгі смуги і облили їх мастилом, цей ґніт завдовжки десь із двадцять метрів простягнувся від моїх ніг до пороху. Підпаливши кінець, я взяв мустанга за вуздечку і пішов стежкою. Дійшовши до останніх кущів, стрибнув у сідло, і тієї ж миті позаду прогримів вибух: це розривалися загорнуті у ковдри патрони. За моєю спиною палахкотіли чагарі, вогонь безжально пожирав награбоване у нещасних мандрівників.
Серед команчів
Там, де сходяться кордони Техасу, Нью-Мексико й Арізони, там, де притоки Ріо-Ґранде стікають із хребтів та відрогів гір Сьєрра-де-Лос-Орґанос, Гваделупе й Ріанка, розкинулася величезна дика країна. Безладні нагромадження скель, глибокі ущелини з прямовисними стінами, вкриті незайманими лісами долини зберігають первісну, незіпсовану цивілізацією красу.