Ми не бачили його наближення, бо сховалися за пагорбом, що приховував від нас правий берег річки, але не минуло і п’яти хвилин від нашої останньої розмови, як ми почули стукіт копит його коня.
Мої товариші відповзли назад до коней, а я залишився лежати біля самої галявини. Індіанець їхав повільно, вдивляючись у землю. Може, він помітив сліди Патріка?
Мабуть, так воно й було, бо апач несподівано зупинив коня, кинув погляд на ялинкові голки, якими я намагався замести сліди, і вмить опинився на землі з томагавком у руці. Він щось запідозрив.
— Стріляй, Чарлі, — почувся голос Сема, і я помітив, що він скинув рушницю.
Індіанець помітив його і, перестрибуючи через кущі, кинувся на вестмена, але я схопився на ноги і стрибнув, випереджаючи їх обох, однією рукою відвів готову вистрілити рушницю, а іншою утримав занесену для удару руку апача.
— Віннету! Великий вождь апачів збирається вбити своїх друзів?
Червоношкірий застиг, потім повільно опустив руку, і його темні очі заблищали.
— Чарлі!
Він завжди був скупий на слова і зараз обмежився одним лише вигуком, але в його голосі чулася така радість, яку горді індіанці зазвичай соромляться висловлювати вголос. Він обійняв мене і притиснув до грудей.
— Що привело мого брата на Ріо-Пекос? — запитав я.
Він заткнув за пояс томагавк і відповів:
— Собаки команчі покинули свої стійбища, щоб віддати апачам свою кров. Великий Дух каже, що Віннету зніме з них скальпи. Але що робить у цій долині мій білий брат? Адже він говорив мені, що збирається переплисти Велику солону воду, щоб відвідати вігвам свого батька і сестер. Це мало тривати довго, не раз круглий місяць мав змінитися маленьким, а потім він збирався вирушити у величезну пустелю, яка страшніша за Мапімі і Льяно-Естакадо.
— Я вже відвідав вігвам батька і побував у Сахарі, але дух прерії кликав мене до себе і в світлі дня, і в темряві ночі. Я не міг не послухатися його.
— Мій брат вчинив правильно. У прерії велике серце, яке вміщує й життя, і смерть, а той, хто хоч раз відчув його биття, не може піти назавжди, він повинен повернутися. Хуґ!
Він узяв коня за вуздечку і разом зі мною зайшов під гілки дерев. Там він побачив інших моїх товаришів. Їхня присутність його зовсім не здивувала, і він поводився стримано, очікуючи, що я сам представлю їх йому. Дотягнувшись рукою до торби біля сідла, Віннету дістав звідти люльку й індіанський тютюн та незворушно всівся на землю.
— Віннету їздив далеко на північ, — промовив він, — і там біля Великого Озера взяв священну глину для люльки. Чарлі стане першим, хто її закурить разом з Віннету.
— Мої товариші також бажають викурити люльку миру разом з моїм червоношкірим братом.
— Віннету курить люльку тільки з мужніми воїнами, у чиїх серцях немає місця для брехні і на чиїх губах живе тільки правда. Але Віннету знає, що його білий брат уникає товариства поганих людей.
— Великий вождь апачів не міг не чути про сміливого мисливця Священне Вухо.
— Віннету чув про нього, але ніколи не бачив його обличчя. Він знає, що Священне Вухо мудрий, як змія, хитрий, як лисиця, і хоробрий, як ягуар. Він п’є кров червоношкірих мужів і відмічає їхню смерть на приклáді рушниці, але вони вбили його дружину й дитину, тож він мститься тільки тим, хто заподіяв йому зло. Нехай підійде й викурить із Віннету люльку миру і дружби.
Старий знаменитий вестмен зніяковів, як хлопчисько, від похвали великого воїна прерії, відомого своєю справедливістю й відвагою.
— Мій індіанський брат сказав правду, — скромно промовив він. — Я вбиваю лише поганих людей, а добрі завжди можуть сподіватися на мою допомогу.
— Нехай вождь апачів погляне й на цього блідолицього воїна, — сказав я, вказуючи на Бернарда. — Із ним сталося велике нещастя. Ще недавно він був багатий і щасливий, але через білих грабіжників і вбивць втратив батька й долари. Вбивця зараз перебуває тут, на Ріо-Пекос, але незабаром помре від його руки.
— Віннету стане його братом і допоможе зловити вбивцю батька. Хуґ!
Віннету завжди дотримував свого слова, тому я втішився з його мови. Ні про що краще за допомогу Віннету не можна було й мріяти.
Тим часом апач набив люльку й закурив її. Він пустив дим три рази до неба, три рази до землі, а потім на всі чотири сторони світу, відтак простягнув люльку мені. Я повторив ритуал і передав люльку Семові, а той Бернардові Маршаллу. Після обряду люлька повернулася до Віннету.
— Мій індіанський брат веде багато воїнів? — запитав Сем апача.