– А ходімо провідаємо всіх-всіх,– сказав Пух,– бо коли ти довго ходиш на вітрі, а тоді раптом зайдеш когось провідати, і він тобі скаже: "Привіт, Пуше! От доречно ти завітав! Зараз саме час трохи підкріпитися!" – це завжди дуже-дуже приємно!
Паць сказав, що для того, аби провідати всіхвсіх, потрібна серйозна причина – скажімо, така, як розшуки Кузьки чи підготовка Ех-спотикції, і нехай Пух щось придумає, коли він може.
Пух, звичайно, міг.
– Ми підемо тому, що сьогодні четвер,– сказав він,– і ми всіх привітаємо та побажаємо їм Дуже Щасливого Четверга. Пішли, Пацику!
Вони підвелися, але Паць одразу ж сів знову: віяв страшенний вітер. І коли Пух допоміг йому стати на ноги, вони рушили.
По дорозі першою трапилася їм хатка Вінні-Пуха, і, можете собі уявити, що коли вони зайшли до неї, господар – сам ведмедик Вінні-Пух – був удома і запросив їх трохи підкріпитися. Далі вони подалися до Кенги, тримаючись один за одного та перегукуючись: "Ну, що скажеш?" – "Що-що?" – "Я нічого не чую!.."
Отож доки вони дісталися до Кенжиної хатки, обидва так змучилися, що довелося їм затриматися й там, аби ще раз гарненько підкріпитися. Коли друзі вийшли знову надвір, їм здалося, що дуже холодно, і вони щодуху помчали до Кролика.
– Ми прийшли побажати тобі Дуже Щасливого Четверга,– сказав Пух після того, як кілька разів зайшов і вийшов із хатки, щоб остаточно упевнитися, що двері в ній не схудли.
– А що, власне, має трапитися в Четвер? – спитав Кролик, і коли Пух пояснив що, а Кролик, чиє життя складалося з Дуже Важливих Справ, сказав: "А-а! А я гадав, ви справді прийшли у справі",– Пух із Пацем хвилинку посиділи і за хвилинку... почвалали далі.
Тепер вітер дув їм у спину, і вже не треба було так кричати.
– Кролик – він розумний! – глибокодумно сказав Вінні-Пух.
– Еге,– сказав Паць,– у нього справжній мозок, а не тирса.
Запала довга мовчанка.
– Мабуть, тому,– сказав Пух,– мабуть, тому він ніколи нічого й не розуміє!
Крістофер Робін у цей передобідній час був уже вдома, і він так зрадів друзям, що вони засиділися майже до обіду, а тоді ще майже підобідали (бо це був такий обід, про який можна потім забути) і поспішили на Пухову Галявку, щоб провідати Іа й не запізнитися на Справжній Обід у Сови.
– Привіт, Іа,– радісно привітали вони ослика.
– А! – сказав Іа.– Заблукали?
– Та що ти! Ми просто прийшли тебе провідати,– сказав Паць,– і подивитися, як поживає твоя хатка. Диви, Пуше, вона й досі стоїть!
– Розумію,– сказав Іа-Іа.– Справді дуже дивно: час би вже комусь прийти та розваляти її.
– Ми думали, чи не розваляв її часом вітер,– сказав Вінні-Пух.
– Ага, он воно що! – сказав Іа. – Мабуть, через те ніхто й не став морочитися з нею. А я гадав, що про неї просто забули.
– Ну, нам було дуже приємно побачити тебе, Іа, а тепер ми підемо провідати Сову.
– Чудово. Сова дуже люб'язна. Кілька днів тому вона тут пролітала і навіть мене помітила. Звісно, вона не озвалася до мене ані словом, але, ясна річ, вона мене впізнала. Дуже люб'язно з її боку. Справді. Душа радіє.
Пух із Пацем чемно позадкували від ослика й сказали:
– Іа, бувай здоровий!..
Вони щосили намагалися не квапитись, але перед ними була ще далека дорога, і вони хотіли прийти вчасно.
– На все добре,– сказав Іа-Іа.– Дивись, щоб тебе не занесло вітром, маленький Пацику. Це буде велика втрата. Знайдеться чимало таких, хто зі щирою цікавістю питатиме: "Куди ж це занесло Пацика?" Ну, бувайте здорові. Дуже вам вдячний за те, що ви випадково тут проходили.
– Бувай здоровий,– востаннє попрощалися Пух із Пацем і рушили до Совиної хатки.
Тепер вітер дув їм в обличчя, і Пацеві вуха лопотіли, мов прапорці, намагаючись кудись полетіти від свого маленького господаря, що з величезними зусиллями пробивався вперед. Йому здавалося, що минуло багато-багато годин, перш ніж він нарешті доніс свої вуха під захисток Дрімучого Пралісу, де вони знову нагострилися і не без тремтіння прислухалися до завивання бурі у верховітті дерев.
– А припустімо, Пуше, що дерево раптом упаде, коли ми будемо саме під ним,– що тоді буде? – спитав Паць.
– Краще припустімо, що воно не впаде,– відповів Пух після глибокого роздуму.
Це припущення заспокоїло Паця, і незабаром друзі вже весело стукали й дзвонили у двері Сови.
– Добридень, Сово,– сказав Пух,– сподіваюся, ми не запізнилися до... Я хочу сказати, як ти ся маєш, Сово?.. Ми з Пацем вирішили провідати тебе. А знаєш чому? Тому що сьогодні Четвер.
– Сідай, Пуше, сідай, Пацю,– люб'язно сказала Сова.– Влаштовуйтесь, як вам зручніше.
Друзі подякували Сові і влаштувалися, якнайзручніше.