Пух добре вимив горщика і насухо його витер, а Сова тим часом слинила кінчик свого олівця й думала, як пишеться "день народження".
– Пуше, а ти вмієш читати? – спитала вона не без тривоги в голосі.– От, наприклад, у мене при вході висять таблички під дзвоником та під дзвіночком. Усі написи там зробив Крістофер Робін! Ти їх прочитав?
– Розумієш, коли Крістофер Робін сказав мені, що там написано, тоді і я зміг прочитати,– відповів Пух.
– Чудово! Я також скажу тобі, що тут, на цьому горщикові, написано, і тоді ти зможеш прочитати! І Сова взялася писати... Ось що вона написала:
"ВИТА ТЮ ТИ БЕ ЗИДНЕМ НАРО ЖНЯ ВНЯ"
Пух із захопленням подивився на цей напис.
– Я тут написала "Вітаю тебе з днем народження",– недбало пояснила Сова.
– Оце напис! Усім написам напис! Та ще й який довгий! – із глибокою повагою сказав Пух.
– Ну, якщо тобі сказати вже геть усе, то насправді тут написано так: "Вітаю тебе з днем народження. Бажаю щастя. Твій Пух". Я не пожаліла олівця, бачиш, скільки стерлося!
– Бачу. Ого! – сказав Пух.
А тим часом Паць устиг збігати до себе додому й узяти повітряну кульку для Іа. Він міцно обхопив її лапками, притис до грудей, щоб вітер, бува, не заніс її в небо, і помчав до струмка, аби прибігти на місце раніше за Пуха. Йому страшенно кортіло найпершим піднести осликові дарунок, щоб усі подумали, ніби Паць згадав про день народження Іа сам, без сторонніх підказок.
Отож він так поспішав і так замріявся, уявляючи, як зрадіє його подарункові Іа, що геть не дивився собі під ноги... і раптом Пацева ніжка потрапила в мишачу нірку, і він з усього маху заорав носом землю.
Ба-бах!!!
Паць лежав ні живий ні мертвий, не тямлячи, що трапилось. І спершу він подумав, що, може, весь-весь білий світ злетів у повітря; згодом він подумав, що, може, в повітря злетів не світ, а тільки їхній улюблений Ліс; а ще трохи згодом він подумав, що, певне, то лише він, Паць, злетів за хмари і лежить оце зараз десь на Місяці й ніколи-ніколи вже не побачить ні Крістофера Робіна, ні Пуха, ні Іа... Однак іще трохи-трохи згодом він подумав:
"Нехай я й на Місяці, нехай! Проте не обов'язково лежати носом додолу!"
І він обережно зіп'явся на ноги й озирнувся довкола... Ні, довкола був той самий їхній рідний Ліс!
"Цікаво, просто чудасія! – подумав він.– А що ж то було за ба-бах? Адже не міг я сам наробити стільки шуму, коли спіткнувся й упав. І де поділася моя кулька? І звідки тут узявся оцей квачик?"
Який жах! Той квачик, та гумова ганчірочка й була – саме була! – його повітряною кулькою.
– Ой мамо! – сказав Паць.– Ой мамонько, мамо! Ой мамонько, мамонько, мамо!.. Ну що ж?.. Тепер уже пізно. Додому вертатися нічого... Іншої кульки в мене немає. Та, мабуть... мабуть, Іа не дуже й любить повітряні кульки...
І Паць подріботів далі, хоч, правду кажучи, біг тепер не так уже й весело. Та все ж він скоро добіг до того місця, де над струмком стояв Іа-Іа й дивився на своє віддзеркалення у воді.
– Доброго ранку, Іа! – ще здалеку загукав Паць.
– Доброго ранку, маленький Пацику,– відповів Іа-Іа.– Якщо цей ранок справді добрий,– сказав він.– У чому я сумніваюся,додав він.– А втім, це байдуже,– закінчив він.
– Іа, вітаю тебе з днем народження, – сказав Паць, підійшовши тим часом ближче.
Іа-Іа перестав дивитися на своє віддзеркалення у воді й, повернувши голову, витріщився на Паця.
– Ану-ну, повтори, що ти сказав,– промовив він.
– Вітаю те...
– Зачекай хвильку!
Хитаючись на трьох ногах, Іа-Іа став обережно підносити четверту до вуха.
– Я навчився цього ще вчора,– пояснив він, упавши тричі підряд.– Це дуже просто. І головне – так краще чути... Ну от, усе гаразд. То як ти щойно сказав? Повтори, будь ласка,– попросив Іа, підперши вухо копитом.
– Вітаю тебе з днем народження!– повторив Паць.
– Мене?
– Авжеж, Іа.
– З моїм днем народження?
– З твоїм!
– Отже, в мене справжній день народження?
– Найсправжнісінький, Іа! І я приніс тобі дарунок.
Іа опустив праву ногу, повільно обкрутився на місці й, крекчучи від натуги, насилу дотягся до вуха лівим копитом.
– Я хочу послухати ще й на це вухо,– сказав він.– Тепер говори.
– Да-ру-нок! – проказав Паць голосно.
– Мені?
– Авжеж!
– На день народження?
– Атож!
– Отже, виходить, у мене таки справжній день народження?
– Звичайно, Іа! І я дарую тобі повітряну кульку!
– Повітряну кульку? – перепитав Іа-Іа.– Ти сказав – повітряну кульку? Це такі великі, гарні, яскраві, що їх надувають? Ех, танкиспіванки, гіп-гоп, тра-ля-ля!
– Саме так, саме так... Тільки, розумієш... мені дуже шкода... розумієш, Іа... коли я біг, щоб чимшвидше принести тобі кульку, я впав.
– Ой-ой-ой! Біднесенький мій! Мабуть, ти таки дуже поспішав. Гадаю, ти не забився, маленький Пацику?
– Ні, але кулька... Ох, Іа... вона зовсім луснула.
Запала довга-предовга мовчанка.
– Моя кулька? – нарешті спитав Іа-Іа.
Паць кивнув.
– Мій деньнародженнєвий дарунок?
– Так, Іа,– сказав Паць, підшморгуючи носом.– Ось він... Щиро вітаю тебе з днем народження.