– Ось так,– сказав Пух, проспівавши пісню тричі.– Вийшло не те, що я думав, але щось та вийшло. Тепер треба піти і заспівати все це Пацеві.
.....................................
"Я НАШУКУЮ НОВУ АДРИСЮ
ДЛЯ СУВИ ТИ ТАКОЖ КРОЛИК"
– Що все це означає? – спитав Іа-Іа.
Кролик пояснив.
– А що сталося з її старим житлом?
Кролик пояснив.
– Мені ніколи нічого не розповідають,– сказав Іа-Іа.– Ніхто мене не інформує. У п'ятницю, за моїми підрахунками, мине сімнадцять днів, відколи зі мною востаннє розмовляли.
– Ну, сімнадцять – це ти перебільшуєш...
– Наступної п'ятниці,– пояснив Іа.
– А сьогодні субота,– сказав Кролик,– отже, тільки одинадцять днів. До того ж я сам особисто був у тебе тиждень тому.
– Але бесіди не відбулося,– сказав Іа.– Не було обміну думками. Ти лише гукнув "Здоров!" – і тільки я тебе й бачив. Поки я обмірковував, що відповісти, твій хвіст мигнув уже на пагорбі кроків за сто звідси. Я намірився був сказати: "Що-що?", та вчасно зрозумів, що вже запізно.
– Ну, я дуже поспішав.
– Спершу повинен говорити один, а тоді – другий,– вів далі Іа.– По черзі. Інакше це не можна вважати за бесіду. "Здоров!" – "Що, що?" На мій погляд, така розмова нічого не дає. Особливо, коли надходить твоя черга говорити, а ти бачиш тільки хвіст свого співбесідника. Та й то ледь-ледь.
– Ти сам винен, Іа. Адже ти ніколи нікого з нас не провідуєш. Закопався тут і чекаєш, щоб усі приходили до тебе. А чому б тобі самому не завітати іноді до нас?
Іа замислився:
– У твоїх словах, Кролику, мабуть, щось є,– сказав він нарешті.– Я й справді нехтував вашим товариством. Треба мені більше крутитися на людях. Треба відповідати на візити.
– Ото ж бо, Іа. Заходь до кожного з нас у будь-який час, коли тобі заманеться.
– Дякую, Кролику. А якщо хтось і скаже голосно: "Знову приперся цей Іа!", то я можу й вийти.
Кролик нетерпляче переступав з лапи на лапу:
– Ну, гаразд,– сказав він,– мені час бігти. Сьогодні в мене роботи по самісінькі вуха.
– Бувай здоров,– сказав Іа.
– Що-що? А-а, бувай здоров. І якщо ти, бува, набредеш на пристойне житло для Сови, обов'язково повідом.
– Можеш на мене покластися,– сказав Іа.
І Кролик пострибав далі.
......................................
Пух розшукав Паця, і вони разом знову подалися до Дрімучого Пралісу.
– Пацю,– сором'язливо сказав Пух, після того як вони довго йшли мовчки.
– Що, Пушку?
– Пригадуєш, я казав, що треба створити Хвалебну Пісню? Ти сам знаєш про що.
– І ти її створив? – спитав Паць, рожевіючи з кінчика рильця.– Ой, невже ти справді створив?..
– Справді, Пацику.
Рожева барва повільно попливла від Пацевого рильця й почала заливати йому вуха.
– Таки справді-справді? – охриплим голосом спитав Паць.– Про... про... той Випадок, Коли?.. І вона вже зовсім-зовсім готова?
– Авжеж, Пацику.
Кінчики Пацевих вух спалахнули. Він замірився щось сказати, але навіть після того, як кілька разів прокашлявся, нічого не вийшло.
Тоді Пух повів далі:
– У ній сім куплетів.
– Сім? – перепитав Паць, силкуючись говорити якнайбайдужіше.– Адже ти нечасто створюєш пісні на сім куплетів, правда, Пуше?
– Ніколи,– сказав Пух.– Такого, здається, ще не бувало.
– А інші її вже чули? – спитав Паць, на хвильку затримавшись – певна річ, тільки задля того, щоб підняти гілочку й відкинути її геть з дороги.
– Ні,– сказав Пух.– Я не знаю, як тобі буде приємніше: якщо я заспіваю її зараз чи тоді, коли ми зустрінемо інших і я заспіваю її для всіх?