Кролик зареготав, щоб показати, який Паць дурненький, і ступив у туман. Відійшовши на сто кроків, він обкрутився і пішов назад...
І після того, як Пух із Пацем прождали його двадцять хвилин, Пух виліз із Ями.
– Цього я й чекав,– сказав Пух.– А тепер, Пацю, ходімо додому.
– Пуше! – вигукнув Паць і затремтів від хвилювання.– Хіба ти знаєш дорогу?
– Ні,– сказав Пух.– Але в моєму буфеті стоять дванадцять горщиків із медом, і вони вже давно кличуть мене. Досі я не міг їх добре розчути, бо Кролик без упину торохтів, але якщо всі, окрім дванадцяти горщиків, мовчатимуть, то я напевне дізнаюся, звідкіля вони мене кличуть. Отак-то, Пацику. Ходімо!
Вони пішли, і Паць довгий час мовчав, аби не перебивати горщики з медом; а тоді він раптом тихенько кувікнув... а тоді сказав "О-о!", бо почав упізнавати місцевість. Однак він ще не наважувався промовити це вголос, щоб не зіпсувати справи.
І саме тієї миті, коли він уже так упевнився в собі, що йому стало зовсім байдуже – чути поклик горщиків чи ні, – попереду хтось гукнув, і з туману виринув... Крістофер Робін.
– А-а, ви тут,– сказав він безтурботно, намагаючись удати, ніби він анітрішечки не хвилювався.
– Ми тут,– сказав Вінні-Пух.
– А де Кролик?
– Не знаю,– сказав Вінні-Пух.
– Гм... Ну, нічого, Тигра його розшукає. Він, здається, гайнув розшукувати всіх вас.
– Це добре,– сказав Пух.– Але я мушу поспішати додому, щоб підкріпитися, і Паць теж, бо ми досі не підкріплялися й...
– Я вас проведу, – сказав Крістофер Робін.
Він провів Пуха додому і прогостював там не одну годину.
......................................
А весь цей час Тигра гасав по Лісі й голосно-преголосно гарчав, щоб швидше розшукати Кролика.
І нарешті дуже Маленький та Сумний Кролик почув його. І цей Маленький та Сумний Кролик кинувся на голос крізь туман, і голос раптом обернувся на Тигру – на Доброго Тигру, на Великого Тигру, на Рятівного й Виручального Тигру, на того самого Тигру-вискочня, який вискакував – якщо він узагалі вискакував – краще за всіх Тигрів на світі.
– Ой, Тигро! – вигукнув Кролик. – Який же я радий тебе бачити!
ПРИГОДА ВІСІМНАДЦЯТА,
У якій Паць стає героєм
На півдорозі від Пухової хатки до Пацевої хатки було Задумливе Місце, де Пух та Паць іноді зустрічалися, коли йшли один до одного в гості. І в тому місці було так затишно й тепло, що друзям було дуже приємно трішки там посидіти й подумати, – що б його таке зробити, коли вони вже зустрілися.
І якось, коли вони з Пацем вирішили нічого не робити, Пух навіть склав про це місце віршика, щоб усі знали, для чого воно існує:
– А також мій друг Паць,– додав Пух, згадавши, що це не тільки його, а й Пацеве місце.
І от одного осіннього ранку, коли вітер вночі зірвав із дерев усе листя і намагався зірвати гілки, Пух із Пацем сиділи в Задумливому Місці й думали, що б їм таке зробити.
– Я думаю,– сказав Пух,– що я думаю ось що: непогано б зараз піти на Пухову Галявку провідати Іа, бо, мабуть, його хатку здуло вітром і, мабуть, він дуже зрадіє, коли ми її знову збудуємо.
– А я думаю,– сказав Паць,– що я думаю ось що: непогано було б зараз піти провідати Крістофера Робіна, але ми не застанемо його вдома, тому нема чого йти.
– А ходімо провідаємо всіх-всіх,– сказав Пух,– бо коли ти довго ходиш на вітрі, а тоді раптом зайдеш когось провідати, і він тобі скаже: "Привіт, Пуше! От доречно ти завітав! Зараз саме час трохи підкріпитися!" – це завжди дуже-дуже приємно!
Паць сказав, що для того, аби провідати всіхвсіх, потрібна серйозна причина – скажімо, така, як розшуки Кузьки чи підготовка Ех-спотикції, і нехай Пух щось придумає, коли він може.
Пух, звичайно, міг.
– Ми підемо тому, що сьогодні четвер,– сказав він,– і ми всіх привітаємо та побажаємо їм Дуже Щасливого Четверга. Пішли, Пацику!
Вони підвелися, але Паць одразу ж сів знову: віяв страшенний вітер. І коли Пух допоміг йому стати на ноги, вони рушили.
По дорозі першою трапилася їм хатка Вінні-Пуха, і, можете собі уявити, що коли вони зайшли до неї, господар – сам ведмедик Вінні-Пух – був удома і запросив їх трохи підкріпитися. Далі вони подалися до Кенги, тримаючись один за одного та перегукуючись: "Ну, що скажеш?" – "Що-що?" – "Я нічого не чую!.."
Отож доки вони дісталися до Кенжиної хатки, обидва так змучилися, що довелося їм затриматися й там, аби ще раз гарненько підкріпитися. Коли друзі вийшли знову надвір, їм здалося, що дуже холодно, і вони щодуху помчали до Кролика.
– Ми прийшли побажати тобі Дуже Щасливого Четверга,– сказав Пух після того, як кілька разів зайшов і вийшов із хатки, щоб остаточно упевнитися, що двері в ній не схудли.
– А що, власне, має трапитися в Четвер? – спитав Кролик, і коли Пух пояснив що, а Кролик, чиє життя складалося з Дуже Важливих Справ, сказав: "А-а! А я гадав, ви справді прийшли у справі",– Пух із Пацем хвилинку посиділи і за хвилинку... почвалали далі.