Ми ще цього не знали, але диктатурі лишалися лічені дні: монопольна влада військових кришилася зсередини і люди починали губити страх. Політичні партії були заборонені, але відродилися в підпіллі та мобілізувалися, щоб вимагати повернення до демократії. Гаральд приходив на вуличні маніфестації, вбраний як першопроходець: у шортах, жилеті з незліченними кишенями, черевиках і з фотоапаратом на шиї. То було видовище: височезний і білявий, роз’єднаний з реальністю, охоплений ентузіазмом хлопчиська на карнавалі. «Нема нічого веселішого!» — кричав він, фотографуючи солдафонів зблизька. Якимось дивом він жодного разу не дістав кийком по голові, не звалився з ніг під струменем води; від сльозогінного газу він захищався окулярами для плавання і хустинкою, змоченою в оцті. Потім він відправляв ті фотографії у європейську пресу.
Тим часом ти втікав зі школи, щоб поїхати в робітниче поселення, де жив Альбер Бенуа, чоловік, який відкрив печеру мертвих. Той француз був твоїм героєм. Проповідував християнство робітничого Христа і Церкви визволення, яке засуджували як підривне. Він ставав, розпростерши руки, перед броньовиками та автоматами солдатів, щоб завадити їм сплюндрувати місцевих мешканців. Він також перепиняв дорогу розлюченій юрбі, яка хотіла кидати в солдатів камінням, і йому вдавалося заспокоїти її, перед тим як її винищать. Одного разу він кинувся долілиць під колеса військової вантажівки, перепиняючи їй рух, так само як підставляв груди під кулі. Ти, Каміло, йшов за ним, змішавшись із місцевими хлопцями, ще один серед бідняків, опираючись узаконеному насильству з розпростертими руками, як робив це Бенуа. Це там, серед каміння, куль і сльозогінного газу, заронилося зерно твого покликання?
Інших священників арештовували чи вбивали, але Бенуа, якого оберігали небеса, лише видворили з країни. Голосів проти військового режиму ставало все більше, вони переростали в оглушливий крик, доки не вичерпалися дикі засоби, щоб їх заглушити.
В одну з п’ятниць на фермі я познайомила Гаральда із жінками з нашої групи, й вони відразу впізнали в ньому пришелепуватого чужинця, якого іноді бачили, коли він обстежував небо в бінокль, шпигуючи за ангелами. Декотрі з цих жінок вишивали наївні гобелени за допомогою шматочків різних тканин, нашитих на основу з мішковини, де були представлені життєві злигодні, тюрми, черги перед казармами та благодійні їдальні. Гаральдові вони здалися надзвичайними, і він почав відправляти їх в Європу, де вони добре продавалися і навіть виставлялися в галереях і музеях як мистецтво опору. Оскільки всі гроші йшли вишивальницям, розійшовся поголос і невдовзі по всій країні сотні жінок розшивали полотно. Скільки б гобеленів не конфіскувала влада, їх з’являлося ще більше; тоді уряд створив програму підтримки оптимістичних полотен, де діти водили би хороводи і селянки тримали в руках в’язки квітів. Їх ніхто не хотів.
Того вечора, говорячи з Гаральдом про цю групу жінок та інші, я розповіла йому, що вони дали мені новий сенс життя, але я відчуваю, що мій внесок є краплею води в пустелі потреб.
— Треба ще стільки зробити, Гаральде!
— Ти робиш достатньо, Віолето. Ти не можеш вирішити проблеми всіх, хто до тебе звертається.
— Як можна захистити жінок? Якось дванадцятирічна дівчинка сказала мені, що кінцевою метою є скинення патріархату.
— Гаразд, але на разі це дещо амбіційний проект. Спочатку тут треба скинути диктатуру.
— Я мушу створити фундацію для фінансування програм, а не окремих людей. Треба змінити закони.
Я упевнилася, що матиму достатньо, щоб пристойно жити і забезпечити свого внука, а решту вклала у Фундацію Ньєвес. Коли я покину цей світ, це буде єдине, що по мені лишиться, бо добре інвестована пожертва дасть дивіденди і працюватиме ще довгий час. Цим займається Майлен Кусанович, хоча то мала би бути твоя відповідальність, Каміло. Ти міг би зробити багато добра з моїми грішми, але тобі бракує таланту керувати фундацією, ти розтелепа. Твоєю теорією є те, що Бог поможе, але Бог нічим не помагає в питанні грошей. Вибрати бідність, як зробив ти, є дуже похвальним, але якщо ти хочеш допомагати іншим, краще трохи стрепенутися. Не буду забігати наперед, бо заплутаюся. У цій частині моєї розповіді Майлен ще в підлітковому віці, в наше життя вона ввійде лише через кілька років, вона ще шмаркачка, на три роки молодша за тебе, але значно розумніша і зріліша.