— Ми мусимо захищати одна одну, ми завжди напоготові, але іноді не чуємо або прибігаємо запізно, — додала вона.
Я пішла з Факундою провідати Сусану, ми знайшли її у спільній палаті: із загіпсованою рукою вона лежала на ліжку без подушки — через удари по голові. Лікарка розповіла, що найгірше в її роботі — це надавати допомогу жертвам домашнього насильства, які раз по раз поступають у відділення невідкладної допомоги.
— Й одного дня вони вже не вертаються. Багатьох жінок вбивають їхні чоловіки, коханці, іноді батьки.
— А поліція?
— Вмиває руки.
— У випадку Сусани нападником є поліцейський.
— Йому нічого не буде, навіть якщо він її уб’є. Скаже, що то був самозахист, — зітхнула лікарка.
На той час я вже кілька років працювала в жіночих групах і в пошуках способів допомогти перебрала від них смиренність замість того, щоб кидатися на реальність, як робила спочатку. У них був досвід і вони могли пропонувати рішення, моїм завданням було матеріально сприяти тому, про що мене просили, але через випадок Сусани, яка була внучкою Факунди і сестрою Етельвіни, моя кров закипіла. Я поїхала в Сакраменто, аби поговорити з одним суддею, який був колегою мого брата Хосе Антоніо, хоча був на кілька років молодшим за нього.
— Поліція не може увійти в дім без ордеру на обшук, Віолето, — озвався він, коли я виклала йому все, що сталося.
— Навіть коли когось нещадно лупцюють?
— Не перебільшуй, подруго моя.
— Ми — одна з країн з найбільшим у світі домашнім насильством, ви це знаєте?
— У більшості випадків йдеться про приватні справи у лоні родини, які не належать до компетенції правоохоронних органів.
— Починається з побоїв і закінчується вбивством!
— У такому разі втручається закон.
— Ясно. Треба дочекатися, коли той дегенерат вб’є Сусану, аби ви виписали ордер на арешт. Ви про це мені говорите?
— Заспокойтеся. Я особисто займуся тим, аби нападник отримав сувору догану, що може означати його виключення з поліції.
— Якби йшлося про вашу доньку чи внучку, ви б лишалися спокійним, знаючи, що він на свободі й може напасти на неї знову?
Сусана все ще лежала в лікарні, коли той тип заявився на ферму — буцім для того, щоб побачити своїх дітей, бо дуже за ними скучив. Він прийшов у мундирі та зі зброєю при поясі. Пояснив, що Сусана зашпорталася і впала зі сходів. Факунда і Нарсіса не дали йому побачитись із дітьми і з вереском прогнали; чоловік забрався, присягнувшись, що ще вернеться і тоді вони побачать з ким мають справу. Я зрозуміла, що обіцянка судді послужила лише для того, аби спровадити мене з його офісу.
— Сусана мусить зараз же покинути того чоловіка. Насильство завжди йде по висхідній, — сказала я Факунді.
— Вона не наважується, Віолето. Той тип погрожував, що вб’є і її, і дітей.
— Їй треба сховатися.
— Де?
— У мене вдома, Факундо. Він прийде за нею, коли її випишуть з лікарні. Збирай дітей.
Я відвезла загіпсовану, худу і перелякану Сусану і двох її дітей до себе додому, де їх чекала Етельвіна. Відвозячи їх, я мала час поміркувати над власною історією. Роками я терпіла побої Хуліана Браво, не називаючи це «домашнім насильством», а радше виправдовуючи його: то був нещасний випадок; він розпустив руки, бо забагато випив; я сама напросилася; у нього неприємності і він розрядився на мені, але це вже не повториться, він мені пообіцяв, він попросив пробачення. Мене ніщо з ним не зв’язувало, він був мені не потрібен, я була вільна й утримувала себе сама, однак мені знадобилися роки, аби покласти край цьому свавіллю. Страх? Так, страх був, але була також невпевненість, емоційна залежність, інерція і правило мовчання, які не дозволяли мені говорити про те, що зі мною відбувається; я ізолювалася.
Завдяки Етельвіні я побачила, що Сусані пощастило, бо в нашому домі вона в безпеці, але мільйони жінок не мали змоги втекти. Фундація Ньєвес фінансувала деякі притулки для жертв насильства, розкидані тут і там, але потрібно було зробити набагато більше. Розмовляючи з однією жінкою, яка управляла одним з таких прихистків і добре знала ситуацію жертв, що були під її опікою, бо й сама пережила те саме, ми дійшли висновку, що навіть коли помножимо ці притулки, їх ніколи не буде достатньо. Вона сказала мені, що насильство щодо жінок є секретом полішинеля, який потребує розголосу, аби про нього знали всі.