Пам’ятай, що все, що є на складі в Сакраменто, призначається Етельвіні, це для її помешкання, куди вона переїде, щойно від мене звільниться. Нарешті вона зможе вставати пізно, їсти сніданок у ліжку і проводити літо на цій фермі, яка вже належить їй. Вона житиме спокійно, як на це заслужила. Я усвідомлюю, що все, що ти успадкуєш, перейде бідним, тому лишаю тобі лише гроші, за винятком суми для Етельвіни і того, що належить Хуану Мартіну і фундації, як це передбачено в моєму заповіті. Тебе чекає несподіванка, Каміло, у тебе буде достатньо коштів для сотень чарівних ощадних книжок.
Марно було б просити, аби ти витратив щось на себе, хоча тобі потрібен одяг і треба було б замінити ці солдатські черевики з дірявими підошвами. Гадаю, що ряси вийшли з моди, як і облачення черниць: ти завжди ходиш в облізлих джинсах і безрукавці, яку сто років тому сплела тобі Етельвіна. Побачимо, чи Майлен якось зарадить цьому. Ти насправді бідний. З трьох обітниць священства, обрік бідності не коштує тобі нічого.
Можливо, з Хуаном Мартіном і Ньєвес я зазнала провалу як мати, заплутавшись у своїх пристрастях і справах, але для тебе, Каміло, я була дуже доброю матір’ю. Ти — найсильніша любов мого життя, і зародилася вона, коли ти пуголовком плавав у амніотичній рідині в животі Ньєвес. Вона полюбила тебе, щойно ти подав знак життя, і відмовилась від наркотиків, які підтримували її в урагані її незгод, щоб оберегти тебе, щоб ти народився здоровий. Вона тебе не покинула, вона завжди була з тобою; гадаю, ти завжди відчуваєш її присутність, так само, як відчуваю її я. Моя любов до тебе зміцніла, коли я вперше взяла тебе на руки, і відтоді лише знай росла, у цьому ти можеш бути певен. Інакше не могло бути. Ти винятковий чоловік, і я говорю це не через старечий маразм, пів нашої країни погодиться зі мною, а на іншу половину зважати не варто.
На тобі закінчується мій емоційний рід, хоча в мене є інші кревні нащадки. На фотографіях, які присилає мені Хуан Мартін, його родина позує на фоні кришталево-чистих пейзажів зі снігу та льоду, усміхаючись надто великою кількістю зубів і випромінюючи підозрілий надмір оптимізму. Ти не такий. Твої зуби змушують бажати кращого, і життя в тебе важке. Тому я тобою захоплююсь і так люблю. Ти мій друг і повірник, мій духовний товариш, найглибше кохання мого довгого життя. Мені б хотілося, аби ти мав дітей і вони були такими, як ти, але не завжди можна мати те, чого хочеш в певну мить.
Є час, щоб жити, і час, щоб вмирати. А між ними — час, щоб згадувати. Цим я і займалась у тиші цих днів, коли змогла написати подробиці, яких мені бракувало, щоб скласти заповіт, який стосується радше почуттів, аніж матеріальних речей. Уже кілька років я не можу писати від руки, мій почерк нерозбірливий, він втратив колишню вишуканість, якої мене в дитинстві навчила міс Тейлор, але артрит не заважає мені послуговуватися комп’ютером, це найпридатніша частина мого паралізованого тіла. Ти кепкуєш із мене, Каміло, кажеш, що я єдина сторічна бабуся при смерті, якій більше потрібен комп’ютер, ніж молитва.
Я народилася 1920 року, у час пандемії іспанки, і помру 2020-го, під час пандемії коронавірусу. Ти ба, яка вишукана назва для такої небезпечної зарази. Я прожила сторіччя і в мене добра пам’ять, а ще сімдесят з гаком щоденників і тисячі листів, аби перевірити мій шлях у цьому світі. Я була свідком багатьох подій і накопичила досвід, але через те, що була розсіяною чи дуже заклопотаною, не осягнула великої мудрості. Якби оте про реінкарнацію було правдою, мені б довелося вернутися в цей світ, щоб надолужити згаяне. Така перспектива жахає.
Світ паралізований, а людство на карантині. Є дивна симетрія в тому, що я народилася під час однієї пандемії та помру під час іншої. Я бачила по телевізору, що вулиці міст опустіли, поміж хмарочосів у Нью-Йорку чутно луну, а між пам’ятниками в Парижі літають метелики. Я не можу приймати гостей, і це дає мені змогу попрощатися тихо-мирно. Повсюди спинилася діяльність і панує сум’яття, але тут, у Санта-Кларі, нічого не змінилося: тварини й рослини не знають про вірус, повітря чисте і така глибока тиша, що мені в моєму ліжку здалеку чутно цвіркунів на озері.