У свої двадцять чотири роки мій брат уже мав замкнену й обачливу вдачу, яку ненавидів. «Я дочасний стариган», — бурмотів він, з огидою дивлячись у дзеркало під час гоління. Роками він допомагав своєму батькові у справах, які його не цікавили і до того ж здавалися підозрілими, намагався триматись на плаву у середовищі, де почувався, як зайда, бо не поділяв ні інтересів, ні ідеалів людей свого рівня.
Сидячи в тій лікарняній почекальні, він уявляв, що може розпочати деінде нове життя з Джозефіною; вони могли би поїхати в Ірландію і там жили б у скромному будиночку в містечку, де міс Тейлор народилася, вона б учителювала, а він працював би робітником. Те, що Джозефіна була на п’ять років старша і ніколи не виявляла ні найменшої сентиментальної прихильності до нього, було нічим супроти безсумнівності його рішення. Він уявив собі лавину чуток, коли він оголосить про весілля, сором родини, яка сподівалася, що він одружиться з дівчиною свого класу, католичкою зі знайомої родини, наприклад, кузиною Флоренсією, але ніщо з цього їх не зачепить, бо вони плистимуть в Європу. Звідки я все це знаю, Каміло? Почасти я витягла це зі свого брата за довгі роки, а почасти можу це уявити, бо дуже добре його знаю.
Апельсин у животі міс Тейлор виявився доброякісною пухлиною завдяки небесному втручанню падре Кіроґи, як стверджували мої тітоньки. Хірург пояснив, що відростки пухлини сягнули яйників, які довелося видалити, і пацієнтка ніколи не зможе мати дітей, але вона була незаміжньою і вже не надто молодою, тож ця подробиця не мала ваги. Він запевнив, що операція пройшла успішно, але, як це буває в таких випадках, вона втратила багато крові і є дуже ослабленою. Якщо вона відпочиватиме і за нею добре доглядатимуть, то доволі скоро одужає. Доглядати за нею взялися тітоньки Пія і Пілар, а я, так само, як два вірні вівчурі, не відходила від неї.
Міс Тейлор стала тінню тієї ошатної дівчини, яка кілька років тому прибула до нас, вбрана, як flapper. Її підкосили місяці болю, який вона терпіла без жодної скарги, і важка операція; від її округлих форм залишились лише ямки на руках, а шкіра набула хворобливого жовтого відтінку. Коли за місяць, упродовж якого її відпоювали курячим бульйоном з покріплюючими травами, компотами із сезонних фруктів із бджолиним пилком, краплями опію і гидкою бурдою з буряка і пивних дріжджів від анемії, вона врешті стала на ноги, всі побачили, що одяг на ній висить і половина волосся випала. Хосе Антоніо здавалося, що вона була прекрасна, як ніколи. Він крутився біля кімнати хворої, мов заблудла душа, чекаючи, коли тітоньки залишать її саму і він сяде біля неї, щоб почитати їй вірші іспанською мовою, які вона, притуплена ліками, слухала впіввуха, приплющивши очі. Я порадила братові, щоб він краще почитав їй енциклопедію, але він знаходився у романтичні фазі все ще прихованих почуттів.
Одужування тривало кілька місяців, якими міс Тейлор скористалася, щоб продовжити моє навчання, сидячи в кріслі в галереї. Життя дому зосередилося там. Моя мати перенесла в галерею свою швейну машинку, Торіто лагодив там поламані меблі, тітка Пілар збирала і розбирала складний саморобний пристрій, який вона придумала, щоб сушити пляшки, а тітка Пія займалася приготуванням порошків, настоїв, трунків, капсул, облаток для свого величезного зібрання природних лікарських засобів. Вона роздобула плід пальми мотаку, який їй прислали з басейну Амазонки в Болівії, з якого вона добула олію від облисіння. Зістригла хворій ті чотири волосинки, які в тої залишилися, і двічі на день втирала їй в голову ту чудотворну олію. Через сім тижнів на голові міс Тейлор з’явився м’який пушок, а невдовзі почала рости темна й буйна шевелюра. Жорстка чуприна індіанця з Альтіплано, зневажливо заявила тітка Пілар, але визнала, що вона більше личить міс Тейлор, ніж ті солом’яні смички, які вона мала раніше.
Дні проминали поволі та спокійно. Нетерпеливився лише Хосе Антоніо, який чекав моменту, коли зможе відвести міс Тейлор у чайний салон «Версаль» і викласти їй свої матримоніальні наміри. Він ніколи не сумнівався, що вона на них пристане; сумніви в нього породжував лише економічний аспект, бо ідея заробляти на прожиток працюючи в Ірландії робітником, приваблювала його щораз менше, а крім того його майбутня дружина потребувала захисту і підтримки родини. Зі сімнадцяти років він працював зі своїм батьком, але не отримував фіксованої винагороди: діставав час від часу різні суми — радше як щедрі чайові, ніж гонорар, і нічого не міг заощадити.