Батько запевнив його, що він матиме дуже добру частку в його бізнесі, та насправді доходи не розподілялися, а знову вкладалися в нові підприємства. Арсеніо дель Вальє брав позики під певний проект, який продавав, щойно міг фінансувати інший, і робив так знову і знову, переконаний, що гроші множаться в невидимому світі банків, акцій і бонів. Хосе Антоніо застерігав його від такого методу, який порівнював з лабораторною мишею, яка невтомно біжить у колесі в нікуди: «так ти ніколи не позбудешся боргів», — казав він йому, та батько стверджував, що ніхто не багатіє працюючи за плату чи вкладаючи гроші обачно; майбутнє належить сміливим.
4
Після тривалого відпочинку і цілющого зілля тітки Пії до Джозефіни Тейлор повернулося здоров’я і бажання кудись виходити: вона занадто довго просиділа у заскленій галереї. Вона залишалась дуже худою, але колір обличчя вже мала кращий, а коротеньке волосся надавало їй вигляду напівобскубаного пташка. Вперше вона з моєю матір’ю, тітками і мною пішла на дівич-вечір однієї з племінниць Дель Вальє. Запрошення на родинний підвечірок, надруковане на простій картці, применшувало захід, як і належало в країні, де помпа вважалася поганим смаком. Це давно вже не так, Каміло, тепер усі вдають, що є більшими, ніж вони є і ніж вони мають. «Скромний підвечірок» племінниці виявився оргією з розмаїтими тістечками, срібними карафками з гарячим шоколадом, морозивом і солодкими лікерами в келихах з богемського скла, яку розважав ансамбль сеньйорит, що грали на струнних інструментах, і фокусник, який вивергав із себе шовкові хустинки і добував із дамських декольте ошелешених голубів.
На тому прийомі, за моїми підрахунками, було десь п’ятдесят жінок — уся жіноча рідня і подруги нареченої. Міс Тейлор почувалася, як пташка в чужому курнику, — погано вбрана відособлена чужинка. Вона вислизнула в садок, скориставшись моментом, коли усі відволіклись на триповерховий торт, який вкотили на столику на коліщатках у супроводі хору захоплених вигуків та аплодисментів. Де зіткнулась з іще однією гостею, яка, як і вона, втекла туди.
Тереса Рівас була однією з небагатьох жінок, які почали носити широкі штани і чоловічий жилет, недавно введені в моду одна французькою модельєркою, які доповнила накрохмаленою білою сорочкою й краваткою. Вона якраз курила вирізьблену у формі вовчої голови люльку з кістяним мундштуком. У тьмяному надвечірньому світлі Джозефіна прийняла її за чоловіка, і то був саме той ефект, який хотіла справити Тереса.
Вони сіли поговорити на лавочку поміж підстрижених кущів і квіткових клумб, оповиті сильними пахощами тубероз і тютюну. Тереса дізналася, що Джозефіна вже кілька років живе в нашій країні, але знає лише родину своїх наймачів і кількох людей з англійської колонії, з якими вряди-годи зустрічається на англіканській службі. Вона розповіла їй про іншу країну, справжню, країну робітників і чисельних прошарків середнього класу, країну провінцій, шахтарів, селян і рибалок.
Коли Джозефіна почула в садку, що я її кличу, то зрозуміла, що забава давно закінчилась і вже споночіло. Вони поспіхом попрощалися. Мені вдалося почути, як Тереса сказала, що навідається до неї і простягнула їй картку зі своїм ім’ям і робочою адресою.
— Я хочу тебе витягнути з твоєї печери, Джо, і показати трохи світу, — сказала вона.
Джозефіні сподобалося прізвисько, яке дала їй ця незнайомка, і вона збиралася пристати на її пропозицію: можливо, Тереса стане її першою подругою на цій землі, де вона вже пустила коріння.
Коли ми вернулися додому, я сказала те, що у всіх було на думці: прийшов час і нам вдягнутися по моді — спідниці нижче коліна, візерунчасті тканини, декольте й оголені руки. Тітки ходили в чорних сукнях по кісточки, як черниці, а мати також не відчувала потреби модернізуватися, бо їй вдалося майже повністю відсторонитися від суспільного життя: мій батько вже стомився просити її кудись виходити з ним. Міс Тейлор була на тому дівич-вечорі у тій самій сукні гірчичного кольору, в котрій вона зійшла з корабля, що привіз її з Англії кілька років тому, яку на кілька сантиметрів ушили. Мати відправила шофера купити дамські журнали, які надходили з Буенос-Айреса, щоб набратися ідей. Міс Тейлор зацікавив лише той стиль, в якому вдягалася Тереса Рівас. Вона купила кілька метрів габардину і твіду, хоча погода не була відповідною для грубих тканин, і, послуговуючись викрійками, взялася нишком шити, аби родина не дізналась про її задум.
— Я схожа на виголоднілого шмаркача, — пробурмотіла вона, побачивши себе у дзеркалі, коли її убір був готовий.