Моя родина поклала згадувати його якомога менше, аби уникнути пояснень, і їй це вдалося настільки добре, що про економічне банкрутство і вчинені батьком шахрайства, які привели його до самогубства, я дізналася допіру через п’ятдесят сім років, коли ти, Каміло, підлітком взявся витягати на світ божий родинні таємниці, копаючись в минулому. Певний час через те, що батькову смерть обминали мовчанкою, я сумнівалася, що бачила ту дірку в його скроні: про серцевий напад стільки говорилося, що я в нього майже повірила. Я дуже скоро усвідомила, що це заборонена тема, і хоча раз по раз бачила нічні кошмари, зовні свого горя не виказувала — завдяки самоконтролю, якого мене навчила міс Тейлор. Я не ставила запитань, бо від матері й тіток починало віяти холодом.
Хосе Антоніо зібрав разом інших моїх братів, матір і решту жінок у домі, включно з міс Тейлор, і навпростець пояснив їм фінансову катастрофу, яка виявилася значно гіршою, ніж вони припускали. Мене туди не покликали, бо вважали, що я надто мала, щоб це зрозуміти, і приголомшена батьковим самогубством. З тяжким серцем, бо знали їх віддавна, звільнили єдиних двох служниць, які ще залишалися в спустошеному домі, де навіть здохли вівчарки і позникали коти. Решта слуг, шофер і садівники покинули нас кілька місяців тому, але Аполоніо Торо залишився, бо ми були його єдиною ріднею. Він не діставав платні, працював за дах над головою, їжу, одяг і дрібняки, що діставались йому вряди-годи.
Мої брати, вже дорослі, віддалилися, аби уникнути суспільної ганьби, і невдовзі знайшли роботу, ставши цілком незалежними. Якщо колись у нас і був родинний дух, то його було втрачено того ранку, коли ми знайшли батька у бібліотеці. В дитинстві я не була до них дуже прив’язана, а згодом нагода зустрітися випадала нам в житті нечасто. Численний клан Дель Вальє розпався, коли мені було одинадцять років, і ти його не знав, Каміло. Єдиний, хто не покинув матір, тіток і мене, був Хосе Антоніо. Він прийняв свою роль найстаршого брата, протистояв скандалу та боргам і взяв на себе відповідальність за добробут жінок його родини.
Хосе Антоніо склав план, який попередньо обговорив лише з міс Тейлор, бо розумів, що мати і тітки, які ніколи не приймали важливих рішень, нічого не можуть запропонувати. Їй спало на думку одне практичне рішення, яке йому нелегко було прийняти, як найлогічніше, бо він жив у замкненому колі, у клані, члени якого захищали одні одних і ніхто не лишався безпричальним. Міс Тейлор народилася бідною і мислила не так зашорено, як Хосе Антоніо. Вона відкрила йому очі на те, що холодна відчуженість їхніх родичів означала приречення на остракізм. Арсеніо дель Вальє заплямував прізвище, і ми, його нащадки, за це розплачуємося. Ми ізгої.
Збувши нечисленні коштовності й фігурки зі слонової кості, які не встиг продати чи віддати у заставу наш батько, Хосе Антоніо роздобув трохи грошей, щоб вивезти нас подалі. Нам треба було починати все спочатку там, де ми могли б витрачати на прожиття мінімум, доки він не дасть раду ситуації, що склалася. Скандал також вдарив по ньому — і не лише через родинний зв’язок, але й тому, що він з юності працював разом з батьком і виглядало так, що він напряму був уплутаний в його афери. Ніхто не вірив, що мій брат на раз намагався застерегти батька проти такої небезпечної поведінки, як і в те, що той ніколи не цікавився його думкою, не слухав його порад і не вважав його авторитетом. Хосе Антоніо не найматимуть як адвоката, доки він не очистить своє ім’я, а в час економічної депресії, яка карлючила увесь знайомий світ, роботи в інших сферах він не знайде. Пропозиція міс Тейлор виїхати була найрозсудливішою.
Виявилося, що моя гувернантка вміла переборювати незгоди, як мало хто. Вона твердо вірила в те, що її убоге дитинство, сиротинець ірландських монашок і розбещеність її першого господаря були тією часткою страждань, які випали на її долю, тож нічого гіршого майбутнє вже не може їй принести. Коли вона побачила Хосе Антоніо, охопленого відчаєм після похорону батька, їй спало на думку, що найкраще буде поїхати кудись подалі від звичної обстановки — принаймні на якийсь час.