— Віолето, в столичному університеті зробили облаву. Забрали кількох професорів і студентів, зокрема з факультету журналістики і соціології. Кажуть, що стіни факультету залиті кров’ю.
— Хуан Мартін! — скрикнула я, і моя чашка, впавши на підлогу, розлетілася на друзки.
— Твій син у чорному списку. Він має з’явитися у поліційний відділок, його розшукують. Як голова студентської спілки, він перший у тому списку.
— Що з ним?
— Вчора ввечері, під час комендантської години, він прийшов до нас. Не знаю, як йому вдалося пробратися через кілька провінцій. Він не пішов до тебе, бо тут його шукатимуть насамперед. Ми його сховали, але треба вивезти його за кордон.
— Єдиний, хто нам може в цьому допомогти, це Хуліан.
— Ні, Віолето. Твій син каже, що Хуліан є спільником військових і працює для ЦРУ, яке стоїть за усім цим.
— Він ніколи не виказав би власного сина!
— Ми в цьому не впевнені. Хосе Антоніо думає, що ми можемо сховати Хуана Мартіна у Санта-Кларі, принаймні на якийсь час. На фермі його не шукатимуть. Але як нам його туди переправити? Потяги не їздять, повсюди блокпости.
— Я візьму це на себе, Джозефіно.
Єдине, що я могла зробити для порятунку Хуана Мартіна — звернутися по допомогу до його батька, який вже два тижні перебував у нашій країні. Я домоглася, аби він приїхав у Сакраменто поговорити зі мною, хоча, за його словами, був дуже зайнятий у ці неспокійні дні.
— Скільки разів я попереджав того хлопця, щоб він був обачним? А тепер ти просиш про допомогу! Чи не запізно?
— Той хлопець — це твій син, Хуліане.
— Послухай, Віолето, я нічим не можу допомогти. Ти хочеш, щоб я ризикував своєю кар’єрою? За мною стежать. Якщо Хуан Мартін під час комендантської години зумів добратися до Сакраменто, то зможе сам знайти для себе безпечне місце.
— Я подумала, що він міг би поїхати...
— Нічого мені не кажи! Я не бажаю знати ні де він є, ні куди збирається. Що менше я знатиму, то краще. Я не можу бути причетним до цього.
— Цього разу йдеться не про тебе, Хуліане. Єдине, що зараз важить, це Хуан Мартін. Хіба ти не бачиш, що людей убивають?
— Це війна з комунізмом. Мета виправдовує засоби.
Хуліан Браво був бандитом і мав погані стосунки з власним сином, але, як я і припускала, знехотя допоміг мені вивезти Хуана Мартіна із Сакраменто. Не минуло й двох годин, які він привіз мені дозвіл місцевого коменданта на поїздки. То були інші часи, Каміло. Зараз за одну хвилину можна ідентифікувати будь-кого і довідатися найменші подробиці його життя, але у сімдесяті роки це забирало багато часу і не завжди було можливим. Другий пропуск був виписаний на ім’я Лорени Бенітес, хатньої служниці.
Через тридцять шість годин, заледве о шостій ранку скінчилася комендантська година, я, посадивши в машину свого внука й узявши необхідний одяг і трохи їжі, поїхала за Хуаном Мартіном на один зі складів «Рустикальних будинків», де його переховував мій брат. Коли я бачила сина востаннє, він був схожий на патлатого проповідника, але тепер на мене чекала висока і худа жінка, із зібраним на потилиці в пучок волоссям і в блакитному фартуху: Лорена Бенітес. Попри маскарад, ти відразу впізнав свого дядька і обвив ручками його шию. Слава Богу, що ти ще не вмів говорити.
Ми не перемовилися жодним словом, доки не виїхали із Сакраменто, проїхали перший блокпост і виїхали на шосе, яке вело на південь. Солдати на блокпосту були нервовими й агресивними, озброєними до зубів хлопцями, які читали наші перепустки повільно, як напівграмотні; вони перевірили моє посвідчення особи, наказали нам вийти з машини і перерили її всю, навіть знімали сидіння, але лише впівока глянули на мниму служницю. Залізна система соціальних класів і мачистська зневага до жінок допомогла нам пройти і цей, і наступні блокпости, які стрілися нам дорогою.
Я запитала Хуана Мартіна, чому він не здався: тим, хто прийде в поліцію добровільно, нема чого боятися — так казали по телевізору.
— На якому світі ти живеш, мамо? Якщо я туди піду, то можу зникнути назавжди.
— Як то зникнути? Я тебе не розумію.
— Будь-кого можуть заарештувати, їм не потрібен привід, а потім вони заперечують, що затримали тебе: ніхто нічого про тебе не знає, ти стаєш привидом. Кількох студентів з мого факультету вбили й арештували понад двадцять викладачів.