Моя мати стежила, аби перед сном я молилась іспанською мовою, бо молитви англійською могли бути єретичними і хтозна, чи розуміють їх на небі. Міс Тейлор належала до англіканської церкви, і через це не мусила йти з нами на католицьку літургію, а також це увільняло від спільного читання вервечних молитов. Ми ніколи не бачили, щоб вона читала Біблію, яка лежала на її нічному столику, чи займалася релігійним прозелітизмом. Двічі на рік вона ходила на англіканську службу, яку відправляли в домі когось із англійських колоністів, де співала гімни та спілкувалася з іншими іноземцями, з якими зазвичай пила чай і обмінювалася журналами й романами.
З нею моє життя значно поліпшилося. У перші роки свого дитинства я намагалася то так, то сяк нав’язати свою волю, і позаяк мені завжди це вдавалося, я не чулася ні безпечною, ні захищеною. Як стверджував мій батько, я була сильнішою, ніж дорослі, і не мала на кого спертись. Гувернантка не змогла цілком приборкати моє бунтарство, але прищепила правила доброї поведінки в товаристві, а ще їй вдалося відучити мене заторкувати в розмові функцій організму і хвороб, які в нашій країні є улюбленими темами. Чоловіки говорили про політику і бізнес; жінки — про свої болячки та домашню прислугу. Прокинувшись зранку, моя мати перевіряла, що їй болить, і записувала це в той самий зошит, в якому був перелік ліків, які вона приймала колись і тепер, вона часто розважалась тим, що перечитувала ті сторінки з такою ж ніжністю, з якою гортала альбом з родинними фотографіями. Я йшла шляхом своєї матері: я стільки прикидалась хворою, що була знавцем багатьох хвороб, та завдяки міс Тейлор, яка не звертала на мене уваги, вони вилікувалися самі.
Попервах я робила домашні завдання і грала на фортепіано, щоб догодити їй, та згодом мені стало приємно вчитись. Заледве я навчилася вільно писати, міс Тейлор звеліла мені вести щоденник у гарненькому зошиті, оправленому в шкіру, з крихітним замочком — цей звичай зберігся в мене на все життя. Коли я навчилася вільно читати, то взялася за Enciclopedia Británica. Міс Тейлор придумала гру, в якій ми змагалися, загадуючи одна одній маловживані слова, і так запам’ятовували їхнє значення. Невдовзі Хосе Антоніо, якому мало сповнитися двадцять три роки і який не мав жодного наміру покидати затишок батьківського дому, також приєднався до нашої гри.
Мій брат Хосе Антоніо вивчав право — не через покликання, а тому що в ту епоху було вкрай мало професій, прийнятних для людей нашого класу. Право здалося йому кращим, аніж дві інші можливості: медицина чи інженерна справа. Хосе Антоніо допомагав моєму батькові вести бізнес. Арсеніо дель Вальє представляв його як свого улюбленого сина, свою праву руку, і той відповідав цьому вирізненню, бо цілком віддавався допомозі батькові, хоча не завжди погоджувався з його рішеннями, які здавалися йому необачними. Не раз він застерігав його, що той забагато бере на себе і робить шахри-махри зі своїми боргами, однак, на думку мого батька, великий бізнес робиться в кредит і жоден підприємець з комерційною жилкою не працює з власними грошима, якщо може це робити з чужими. Хосе Антоніо, який мав доступ до творчої бухгалтерії цього бізнесу, вважав, що має бути межа, що не можна занадто натягувати струну, бо вона обірветься, але мій батько запевняв, що в нього все під контролем.
— Одного дня ти управлятимеш імперією, яку я зараз будую, але ти мусиш ворушишся і навчитися ризикувати, бо інакше не зможеш цього робити. До речі, сину, я бачу, ти якийсь розсіяний. Ти надто багато часу проводиш із жінками в домі, станеш тупим і млявим, — сказав він йому.
Енциклопедія була одним з інтересів, які Хосе Антоніо поділяв зі мною і міс Тейлор. Мій брат був єдиним з нашої родини, хто ставився до неї по-дружньому і звертався на ім’я; для всіх решта вона завжди була міс Тейлор. Вільними вечорами мій брат розповідав гувернантці про історію нашої країни, про ліси на півдні, куди одного дня він повезе її побачити родинну лісопилку, про політичні новини, які дуже його турбували, відтоді як один полковник був висунутий як єдиний кандидат на президентських виборах, тож, звісно, набрав 100% голосів і тепер розпоряджався в уряді, як у казармі. Утім, брат визнавав, що популярність того чоловіка була виправданою через інституційні реформи, які той затіяв, але Хосе Антоніо вказував міс Тейлор на те, яку небезпеку для демократії становить авторитарний вождь, яких стільки розплодилося в Латинській Америці після воєн за незалежність. «Демократія вульгарна, вам більше би пасувала абсолютна монархія», — глузувала вона, та насправді гордилася своїм дідусем, якого у 1846 році стратили в Ірландії за те, що він обстоював права робітників і вимагав загального виборчого права для чоловіків, навіть якщо вони не є власниками, як того вимагав закон.