Що стосується мотивування виправдувального вироку, то «по суті суд, постановляючи виправдувальний вирок, спростовує з різних підстав обвинувачення, пред’явлене підсудному»[37]. Обґрунтоване заперечування обвинувачення можливе при всебічній, повній і об’єктивній аргументації висновків суду.
Таким чином, у вироку повинно бути мотивоване рішення суду про визнання підсудного винним або про його виправдання, про визнання якоїсь частини обвинувачення необґрунтованою, про зміну обвинувачення, про обрання певної міри покарання в необхідних випадках і ряд інших рішень, що складають сутність вироку.
Ця вимога позитивно позначається не тільки на формі і змісті вироку, але і на всій діяльності суду першої інстанції по розгляду і вирішенню кримінальних справ. Обов’язок суду мотивувати викладені у вироку висновки доказами, фактами вимагає більш всебічного та глибокого дослідження всіх обставин справи, об’єктивної оцінки встановлених фактів. Крім того, мотивований вирок, особливо у складних і спірних справах, має більшу переконливість у порівнянні з вироком, що містить лише кінцеві висновки суду.
Чинне законодавство приділяє значну увагу дотриманню вимоги мотивувати кожен вирок і навіть відносить деякі випадки постановлення невмотивованих вироків до підстав скасування або зміни вироку. Так, відповідно до ст. 369 КПК вирок визнається таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, коли при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
З недоліками в мотивуванні вироку пов’язані в значній мірі і дві інші підстави для визнання вироку таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, а саме: якщо висновки суду не підтверджуються доказами, розглянутими в судовому засіданні, і якщо висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності, що вплинули або могли вплинути на правильність вироку.
Мотивування вироку тісно пов’язане з його обґрунтованістю, оскільки об’єктивно і повно мотивований вирок містить докази своєї правильності. В той же час спроба обґрунтувати помилкові висновки робить сумнівним і їх мотивування, якщо, звичайно, воно наводиться неупереджено. Відсутність мотивування може поставити під сумнів обґрунтованість вироку по суті, а нерідко свідчить і про його неправильність.
Відповідно до закону мотивованим повинен бути кожен вирок суду, як обвинувальний, так і виправдувальний. Ця вимога розповсюджується на всі без винятку вироки, незалежно від тяжкості обвинувачення, об’єму справи, характеру викладених у вироку висновків і рішень. Індивідуальні особливості конкретної справи відбиваються лише в об’ємі й характері мотивування вироку.
Особливе значення вироку встановлює підвищені вимоги не тільки до його змісту, але також і до форми, стилю викладу, іншими словами — до культури цього найважливішого процесуального документу.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» із змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України N3 від 04.06.93 і №12 від 03.12.1997, підкреслено таке: «Звернути увагу судів на те, що вирок, постановлений ім’ям України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановлення належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо дотримуючись вимог статей 321-339 КПК.
Враховуючи те, що поспішно, непослідовно, неохайно написаний вирок може викликати сумніви в його законності, обґрунтованості і справедливості, судді повинні постійно удосконалювати стиль написання вироку, який повинен бути викладений офіційно-діловою мовою, юридично грамотно, з коротким, точним і ясним описом обставин справи, результатів дослідження доказів і висновків суду»[38].
Таким чином Пленум підкреслив, що вирок повинен бути бездоганний і за формою. Непереконливий, поспішно складений, неохайний вирок може стати причиною появи неясності в процесі його виконання і, безумовно, не має необхідної виховної та попереджувальної дії.
Розглянемо ці вимоги до мови і стилю вироку докладніше.
Вирок, як і будь-який офіційний документ, так само, як і інші процесуальні документи, повинен бути викладений офіційно-діловим стилем. Цьому стилю властивий ряд мовних особливостей, головними з яких є ясність і точність. Але однієї цієї характеристики стилю недостатньо, оскільки ясність, наприклад, повинна бути властива будь-якому правильному мовленню. Для офіційно-ділового стилю характерне також специфічне використання мовних засобів: їх одноманітне вживання, наявність (велика кількість) спеціальних термінів (у даному випадку юридичних), стандартні звороти (кліше або штампи) тощо.
38
Постановленая Пленума Верховного Суда Украйни по уголовным делам. — К., 2005. — ЮринкомИнтер. — С.63-73.