Суддя повинен виробляти в собі вміння юридично грамотно, стисло і ясно викласти у вироку встановлені судом обставини справи, аналізовані докази, висновки і рішення суду.
1) Ясність і точність при викладі вироку мають особливе значення. Недопустимою є двозначність виразів. Задля точності доводиться іноді поступатися стислістю викладу і навіть миритися з деякими погрішностями стилю, наприклад, неодноразово повторювати прізвища, назви і таке інше, щоб не можна було тлумачити текст всупереч його справжньому змісту. Але при цьому не слід уточнювати очевидне («ударяв долонею руки») і тим більше вживати «уточнення», що не мають сенсу («ударив в область голови»). Незграбно виглядають і лише ускладнюють сприйняття численні уточнення тексту, що зустрічаються у викладених свідченнях: «Він, Бєлов, ..», «його, Бєлова...» і т.д.
Ясність і точність викладу досягається використанням спеціальних термінів, юридичних і неюридичних. Важлива умова полягає в тому, щоб зміст і використання терміну повністю відповідали тим нормам, які регламентують використання терміну в тій або іншій сфері. Скажімо, термін «алібі» замінює в тексті поняття «обставина, що виключає перебування звинуваченого в місці злочину у момент його скоєння» і точно його визначає.
До використання спеціальних (неюридичних) термінів треба підходити продумано і користуватися ними лише тоді, коли без них не можна обійтися. Це ж стосується і слів іншомовного походження (окрім тих, які стали загальновживаними).
Точність тексту додають стандартні звороти (кліше). Наприклад, зворот «вчинив постріл» відповідає розмовному «вистрілив», але для юриста очевидна смислова різниця між ними: «вчинив постріл» підкреслює умисний характер цієї дії, тоді як « вистрілив » допускає і необережність (« необережно натиснувши на спусковий гачок, вистрілив з рушниці»).
Стандартні звороти не завжди правильно вживаються і тоді це призводить до зворотного результату — неточності. Так, зворот «зі свідчень убачається» іноді використовують в значенні «наявний в свідченнях», а це не правильно. У реченнях з цим зворотом повинно повідомлятися не те, що безпосередньо засвідчила допитана особа, а те, що витікає з її свідчень як логічно очевидний висновок. Тому неправильною є фраза: «Зі свідчень Смирнова убачається, що він сплатив за вечерю 50 крб.». Смирнов прямо назвав цю суму. Даний зворот слід було б вжити, якщо необхідно підкреслити, що у Смирнова були гроші, і він витрачав їх на розваги.
Широке вживання у вироку стандартних зворотів цілком виправдане. Але іноді судді, покладаючись на такі формулювання, не замислюються про їх стилістичну якість. З цієї причини «кочують» з вироку у вирок потворні звороти: «привів себе в нетверезий стан» (замість «випив» або, на крайній випадок, «спожив спиртні напої»), «освіту в об’ємі восьми класів», «допустив хуліганські дії» (дієслово «допустити» зовсім не є синонімом дієслова «скоїв») і таке інше.
2) Стислість викладу досягається, з одного боку, відображенням у тексті лише необхідної для розгляду справи інформації, а з іншого — економним використанням мовних засобів.
Поширеним недоліком вироків є наведення тих, що не мають значення для справи, подробиць. Найчастіше це стається у зв’язку зі слабкою професійною підготовкою суддів, їх невмінням виділити з маси відомостей і фактів лише необхідні, істотні обставини, які і треба відобразити у вироку. Іншою об’єктивною причиною є звичайна завантаженість суддів, що залишає мінімум часу для ретельного відпрацювання судових документів. Але як би там не було, зайві відомості у вироку ускладнюють його усвідомлення, не додаючи переконливості, і нерідко знижують виховне значення вироку.
У разі скоєння злочину в нетверезому стані нерідко детально указують, з ким і що випивав підсудний, хоча для вироку достатньо самого факту вживання спиртного і вчинення потім в нетверезому стані злочинів (решта подробиць — для протоколу судового засідання). У справах про статеві злочини іноді наводять різні натуралістичні подробиці і т.п.
Серед суддів існує думка, що громіздкість вироків обумовлюється необхідністю включення в них великої кількості мотивувань різних рішень суду. Їх дійсно багато і, ймовірно, слід було б обговорити, чи у всіх розглянутих вище випадках вони необхідні. Проте, як показує аналіз тексту багатьох вироків, часто це пояснюється невмінням стисло описати дії підсудних, викласти докази або навести ті ж мотивування. Та і просто великою кількістю слів, громіздкістю самих фраз.