Через це злочинні дії Кота по даному епізоду суд перекваліфікує з ч. 3 на ч. 1 ст. 296 КК України». У резолютивній частині вироку вказується тільки ч. 1 ст. 296.
Зрозуміло, що не можна діяти в такий же спосіб у випадку, коли суд встановить, що у вчинених підсудним злочинах є ознаки однієї з статей КК, але яка є більш тяжкою. Перекваліфікація означала б обтяження становища підсудного і порушення його права на захист. У такому випадку справу слід направити на додаткове розслідування.
Завершується мотивувальна частина вироку висновком про наявність однієї з підстав для постановлення виправдувального вироку. Причому вирок в мотивувальній частині повинен бути викладений так, щоб в його змісті чітко була виражена одна з підстав виправдання — за невстановленням події злочину; за відсутністю складу злочину; за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину.
Розділ 3.2.1. Мотивувальна частина виправдувального вироку, коли не встановлено події злочину
При виправданні за невстановленням події злочину суд в мотивувальній частині вироку повинен навести докази, які спростовують версію обвинувального висновку про наявність події злочину, і підтверджують, що подія, поставлена в провину підсудному, не мала місця, не відбулася насправді. Повинно бути переконливо показано, що доказів, які достовірно підтверджували б наявність події злочину, немає.
З метою правильного з’ясування мотивування даної підстави виправдання підсудного необхідно уточнити, що слід розуміти під терміном «невстановленість події злочину». Відсутність події злочину (п.1 ст. 6 КПК України), невстановлення події злочину (ч.4 ст. 327 КПК України) слід трактувати як одну і ту ж підставу, яка означає, що насправді те явище, з приводу якого проводилося досудове слідство і судовий розгляд, не відбувалося. Дана підстава встановлення виправдувального вироку розповсюджується тільки на випадки, коли під час судового розгляду достовірно доведено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, насправді не було.
Досягається це, в одному випадку, шляхом визнання хибності доказів, зібраних під час досудового слідства, їх неякісності, тобто не відносності або неприпустимості. У іншому — інакшою оцінкою доказового матеріалу, зібраного на досудовому слідстві. В останньому випадку суд демонструє логічну неспроможність висновків органів досудового слідства, обґрунтувавши, що з даної сукупності доказів слідує: події, у вчиненні якої обвинувачувався підсудний, насправді не було[63].
Розділ 3.2.2. Мотивувальна частина виправдувального вироку, коли в діянні підсудного немає складу злочину
При виправданні за відсутністю складу злочину наводяться мотиви, які не дозволяють зробити висновок про наявність у діях підсудного складу злочину.
Для нас пєвний інтерес викликає зразок виправдувального вироку з цих підстав, наведений у посібнику судді Верховного Суду РФ, к.ю.н., провідного наукового співробітника Російської Академії Правосуддя Ворожцова С.А.
Зразок виправдувального вироку РФ при виправданні за відсутністю складу злочину.
ВИРОК[64]
ІМ’ЯМ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
р. Н-ськ 3 квітня 2003 р.
Н-ській міський суд в складі: головуючого — судді Івашової І. У., с
уддів Лопаревої Н.А. і Кошкіна М.А. за участю державного обвинувача Верника К.В. підсудного Леванта Т.Л.
захисника адвоката Моісєєва А.Н., який надав посвідчення № 4 і ордер Невської юридичної консультації адвокатів № 633 потерпілого Міхєєва В.І.
при секретарі Морсиній А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінальної справи з обвинувачення
Леванта Тараса Львовича, який народився 21 листопада 1969 р. в м. Омську, з незавершеною вищою освітою, неодруженого, працюючого програмістом в ТОВ « Імпульс», проживаючого в р. Н-ську по вул. Адмірала Нахімова, б. 23, кв. 35, раніше не судимого у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 318 УК РФ
ВСТАНОВИВ:
Підсудний Левант обвинувачувався в тому, що застосував насильство, небезпечне для життя або здоров’я, щодо представника влади, у зв’язку з виконанням тим своїх посадових обов’язків за таких обставин:
63
Толочко А.Н. Судебный приговор и его мотивировка. Учеб. пособие. — К.: УМК ВО, 1991. — С. 71.