Глибока подяка за надану допомогу у підготовці та виданні книги Голові Верховного суду України Василю Васильовичу Онопенко, судді Верховного Суду України Тамарі Іванівні Присяжнюк, голові Апеляційного суду Запорізької області Віктору Валентиновичу Городовенко, ректору Запорізького юридичного інституту Сергію Миколайовичу Алфьорову, ректору Академії суддів України Ірині Анатоліївні Войтюк. А також усім, хто допомагав мені порадами та критичними зауваженнями при написанні даної роботи.
Суддя апеляційного суду Запорізької області, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу Запорізького юридичного інституту МВС України,
Г.І. Алейніков
1. Сутність та значення вироку суду.
Відповідно до ст. 3 Конституції України[18] людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Пленум Верховного Суду України в п.п. 1.3 постанови № 7 «Про посилення судового захисту прав і свобод людини та громадянина» від 30 травня 1997 року звернув увагу судів на те, що їх діяльність повинна бути направлена на захист прав і свобод людини та забезпечення рівності громадян перед законом і судом[19].
Стаття 6 Конституції України визначає, що суди є органами судової влади, яка діє незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Таким чином, повноваження суду щодо застосування матеріального та процесуального права носять владний характер.
Згідно з ч.1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами і посадовцями не допускається. Вимога про здійснення правосуддя лише судом відображена і в ст. 15 КПК України, в якій підкреслюється, що тільки за вироком суду особа може бути визнана винною у скоєнні злочину і піддана кримінальному покаранню.
Як вказав Пленум Верховного Суду, на суди покладається вся повнота відповідальності за правильне постановлення рішень у кримінальних справах. При розгляді кримінальних справ має суворо додержуватись закріплений у ч.1 ст.62 Конституції принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості[20].
Суд, що розглядає кримінальну справу, постановляє вироки, виносить ухвали та постанови. Найважливішим з них є вирок суду, який відповідно до вимог ст. 321 КПК України постановляється іменем держави. Ім’ям України постановляються вироки всіх судів загальної юрисдикції, незалежно від того, до якої ланки судової системи належить суд і в якому складі (колегіально чи одноособово) суд розглянув справу.
Отже, в Україні єдиним процесуальним актом, яким громадянин може бути визнаний винним у скоєнні злочину і підданий у зв’язку з цим кримінальному покаранню, є вирок, постановлений судом у результаті розгляду кримінальної справи в судовому засіданні в умовах, встановлених законом. Вирок підсумовує всю процесуальну діяльність органів досудового слідства, прокуратури і суду, визначає межі перегляду справи в апеляційному та касаційному провадженні[21].
У п. 13 постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 29.06.1990 року із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України №3 від 04.06.1993 та № 12 від 03.12.1997 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку»[22] вказано, що «вирок, постановлений ім’ям України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановлення необхідно підходити з винятковою відповідальністю, неухильно дотримуючись вимог статей 321-339 КПК».
Таким чином, постановлений з дотриманням закону, на основі ретельного вивчення доказів, за внутрішнім переконанням суддів судовий вирок, що підсумовує розгляд справи в суді, складає найважливішу частину судового процесу.
Найважливіше значення вироку знаходить відображення у ряді норм кримінально-процесуального закону, що регулює правила судочинства в цілому.
18
Конституція України. Офіційне видання. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Київ 2004. “Видавничий дім “Ін ЮРЕ”.
19
Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 “Про посилення судового захисту прав і свобод людини і громадянина” від 30 травня 1997 року. Постанови Пленуму Верховного Суду України з цивільних справ. За загальною редакцією Голови Верховного Суду України В.Т. Маляренка. Київ.2004 р. — С. 15-16.
20
Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 01.11.1996 року. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справ. За загальною редакцією Голови Верховного Суду України В.Т.Маляренка. Київ.2004 р. — С.9.
21
Уголовно-процесуальний Кодекс Украйни. Научно-практический коментарий. Под общей редакцией Председателя Верховного Суда Украины В.Т. Маляренко; професора, доктора юридических наук Ю.П.Аленина. Харков.2005 г. — С. 680.
22
Постанова Пленуму Верховного Суду України №5 “Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку” від 29.06.1990 року. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справ. — Юрінкомінтер.2005 р. — С.62-73.