Викладені вище за доказ свідчать про те, що Б. звів на себе наклеп.
Впродовж семи місяців справа не направлялася до суду. Цю обставину свідок Л.В., слідчий, пояснила тим, що не було достатніх доказів і необхідності встановлення хлопця на ім’я «Сашко», на якого Б. послався в явці з повинною, і що у разі його невстановлення змушені були б звільнити Б. з-під варти.
Матеріалами справи підтверджується, що Ч. фактично був затриманий 6 березня 1995 р. Порушуючи вимоги ст.107 і ч. 2 ст. 44 КПК України Ч. 6 і 7 березня був допитаний як свідок, за протоколом затримали його як підозрюваного. Як особа присутня при вбивстві Р. він був допитаний лише 11 березня і без адвоката.
Ч., як він показав суду, був доставлений в прокуратуру м. Харкова , допитаний як свідок і залишений на ніч в будівлі прокуратури, де працівник кримінального розшуку зажадав від нього дати бажані йому свідчення, що він і зробив під його диктування.
Свідок Л.В. факт залишення Ч. на ніч в будівлі прокуратури пояснила тим, що було пізно і міський транспорт вже не працював. Аналогічні свідчення в цій частині дав і свідок Л.Н.
У своїх свідченнях Ч. підтверджував, що, зі слів Б. йому було відомо про биття ним дівчини, яка, можливо померла. При цьому була С., яку він і Б. проводили додому.
Під протоколом допиту як свідок Ч. власноручно написав: «Подальші свідчення, пов’язані з 23.09.94р. і ті, які були описані вище, пов’язані з цим числом, заперечую, оскільки вони неправильні».
У подальших свідченнях як свідок Ч. давав ті, що суперечать один одному, свідчення про обставини вбивства Б. потерпілої, своєї та С. участі в цьому.
При допиті як підозрюваний спочатку заявив, що 23 і 24 вересня 1994 р. знаходився удома, участі в злочині не брав, причину зміни свідчень пояснив психологічною дією на нього, що його розстріляють, людина, з якою він нібито був в ту ніч, знаходиться у в’язниці і з нього там зробили «півня». Рядком нижче Ч. вже заявив про підтвердження колишніх свідчень про вбивство ним, Б. і С. Р. і дав свою згоду на участь у проведенні відтворення обстановки і обставин події на території Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, результати якого фіксувалися відеокамерою. На питання слідчого Ч. заявив, що ніяких злочинів не скоював, і показати із цього приводу нічого не може.
У справі протокол цієї слідчої дії відсутній. Про те, що таке слідча дія проводилася, свідчить відеозапис від 11 березня 1995 р., переглянутий судом, з якої видно, що слідчий М. (згодом Л.В.) дійсно проводила таку слідчу дію, і є заява Ч. про його непричетність до злочину.
Ч. показав суду, що в справі відсутня його заява на ім’я прокурора м. Харкова від 7 травня 1995р., в якій він виклав обставини неправомірних дій посадовців під час допитів 6 і 7 березня 1995 р.
Таке пояснення Ч. підтверджується свідченнями свідка Ш, який працював в 1995 р. помічником прокурора м. Харкова.
Аналіз свідчень підсудної С. свідчить про те, що і до неї, з метою отримання бажаних слідству свідчень, застосовувалися ті ж методи дії, що і до Ч.
З протоколу допиту С. від 7 березня 1995 р, очної ставки з Ч., видно, що вона не підтверджувала свою участь і інших в скоєнні злочину, не визнавала себе винною і при допиті як підозрювана 9 березня 1995 р.
У своїх свідченнях суду, а вони підтверджуються іншими доказами , С. пояснила, що цього дня їй наділи наручники, вимагали надання зізнання, але в чому, не говорили, передавали вітання від Б., заявляючи, що вона теж скоро буде в СІЗО. Не добившись бажаного, на ніч залишили в наручниках, вимагали необхідних свідчень, повідомили інформацію про деякі деталі злочину стосовно Р, яку вона ніколи не бачила. Пояснили, що тільки дача свідчень, що підтвердять обвинувачення Б., може вплинути на обрання їй запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, у зв’язку з чим вона 10.03.95р. написала явку з повинною, що не відповідає дійсності. Тільки після цього її звільнили з-під варти.
Свідчення С. по суті підтвердила свідок Л.В., пояснивши суду, що дійсно С. провела ніч в прокуратурі, оскільки було пізно, і міський транспорт вже не працював.
С. показала також, що,розуміючи, що вчинила неправильно , усвідомлюючи якими можуть бути наслідки для Ч. і Б. у зв’язку зі зведенням на них і на себе наклепу, наступного дня з речами прийшла в прокуратуру, де заявила про непричетність до злочину, і пояснила причини зведення наклепу, після чого знову була затримана і розміщена в ізоляторі тимчасового утримання, де її неодноразово відвідували посадовці, пропонуючи повернутися до колишніх свідчень в обмін на волю, шантажували пред’явленням обвинувачення у вбивстві Р., влаштували побачення з матір’ю, адвокатом, які переконували написати заяву про визнання своєї вини в недонесенні і вийти на волю.