Крім того, П. обвинувачувався в тому, що, придбавши автомобіль за явно завищеною ціною, він привласнив 772 млн. 900 тис. крб. бюджетних коштів, що більше ніж у 250 разів перевищило розмір мінімальної заробітної плати на момент купівлі-продажу автомобіля.
Виправдовуючи П. за ч. 2 ст. 165 КК, суд зазначив у вироку, що п. 2 названого Указу Президента України порушено не було, оскільки заборона на придбання автомобілів стосувалася лише тих установ, які мали борги по заробітній платі своїм працівникам. Обласне управління Держказначейства такої заборгованості не мало. Кошти для придбання автомобіля були виділені в межах кошторису.
Пославшись на те, що П. не завищив вартість автомобіля, оскільки згідно з висновком повторної комісійної товарознавчої експертизи вона становила 17 тис. 696 грн., тобто перевищувала суму, за яку було придбано автомобіль, суд виправдав його і за ст. 861 КК.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постанови президії обласного суду у зв’язку з її необґрунтованістю. Судова колегія в кримінальних справах цього суду протест задовольнила з таких підстав.
Президія обласного суду фактично погодилася з рішенням районного суду про виправдання П., але, скасовуючи вирок та ухвалу судової колегії в кримінальних справах обласного суду, зазначила, що органи попереднього слідства допустили порушення норм кримінально-процесуального закону. Зокрема, вони не конкретизували обвинувачення за ч. 2 ст. 165 та ст. 861 КК, і це позбавило обвинуваченого можливості обрати відповідну позицію в суді й обмежило його право на захист. Крім того, незважаючи на наявність не скасованої постанови слідчого про закриття кримінальної справи за ч. 2 ст. 165 КК за фактом перерахування 16 млрд. 450 млн. крб., за цим самим фактом було порушено кримінальну справу щодо П. і пред’явлено йому обвинувачення за тим же законом, чим порушено ст. 6 КПК. Проте таке рішення президії обласного суду не можна визнати обґрунтованим.
Відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 р. № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», скасування виправдувального вироку у зв’язку з порушенням кримінально-процесуального закону може мати місце лише в тому випадку, коли ці порушення перешкоджали чи могли перешкодити суду об’єктивно, повно та всебічно розглянути справу і постановити законний та обґрунтований вирок. Зважаючи на те, що скасування виправдувального вироку погіршує становище виправданого, суди касаційної та наглядової інстанцій не повинні допускати випадків скасування виправдувальних вироків з формальних підстав, що не є безумовними для прийняття такого рішення.
Президія обласного суду не визнала, що зазначені порушення норм кримінально-процесуального закону перешкодили суду об’єктивно, повно й усебічно розглянути справу і постановити законний та обґрунтований вирок. Скасовувати ж виправдувальний вирок з тих підстав, що П. Було пред’явлено неконкретне обвинувачення і це, на її думку, обмежило його право на захист та що не було скасовано постанову про закриття кримінальної справи за ч. 2 ст. 165 КК, вона не могла, оскільки таке рішення погіршило становище виправданого.
За таких обставин судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест заступника голови цього суду задовольнила і постанову президії обласного суду скасувала.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ
СПРАВ
УХВАЛА[74]
від 26 липня 2001 року
(Витяг)
Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2001 р. З. виправдано за ст. 94 КК, а справу закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК за відсутністю в його діях складу злочину.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Миколаївського обласного суду від 22 березня 2001 р. касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи, а постановою президії цього суду від 27 квітня 2001 р. — протест заступника прокурора області, в яких порушувалося питання про скасування вироку суду і направлення справи на новий судовий розгляд, залишено без задоволення.