Крім того, при постановленні обвинувального вироку суд повинен був вказати, чому він не прийняв до уваги свідчення засуджених про те, що 7 вересня 2002 року приблизно о 23 годині 30 хвилин вони не зустрічалися з П. і не скоювали злочинів відносно неї, а знаходилися в цей час удома і бачилися з нею останній раз в школі, а визнав правдивими свідчення Ц. про те, що він зустрічався з Б. в той же день, які він дав на початку розслідування, і від яких надалі відмовився.
Вказані обставини мають суттєве значення для правильного вирішення справи, оскільки вина Б. обґрунтовується тільки первинними свідченнями Ц.
Суд також не задовольнив клопотання про допит в судовому засіданні свідка С.С., свідчення якого важливі, оскільки за його повідомленням Ц. та Б. стали підозрюваними у скоєнні вказаних злочинів.
Суд, дійшовши висновку про винність Б. і Ц. за свідченнями останнього, які він дав на початку досудового слідства, зокрема під час відтворення обстановки і обставин події, так само не звернув увагу на те, що свідчення були відібрані без участі захисника, що є порушенням ст. 45 КПК, в якій вказано, що участь захисника при провадженні дізнання і досудового слідства обов’язкова, якщо санкцією статті, за якою кваліфікується злочин, передбачено довічне позбавлення волі.
Відсутність захисника при затриманні і допиті Ц. і проведення відносно нього інших слідчих дій може бути розцінено як порушення його права на захист, що є підставою для визнання вказаних доказів неприпустимими.
За таких умов суд повинен був ретельно перевірити в судовому засіданні всі матеріали досудового слідства і перш за все обставин, за яких Ц. визнав свою провину, встановити причину зміни ним свідчень і дати їм належну оцінку.
Таким чином, органи досудового слідства допустили у справі неповноту дослідження обставин справи, а суд не усунув її під час розгляду справи[27].
Ряд учених виділяють в науковій літературі і таку властивість вироку суду як його справедливість. На необхідність виголошення справедливого вироку суду прямо вказувалося раніше в Ухвалах Пленуму Верховного суду СРСР[28].
У найзагальнішому розумінні справедливість означає етично обґрунтований і правильний масштаб для співвідношення дій суб’єкта на користь або на шкоду суспільству та інших осіб, з відповідними діями останніх[29].
Як вказує Толочко А.Н., справедливим буде вирок, який у повному розумінні відображає те, що сталося насправді. Одночасно з цим справедливість вироку забезпечується неухильним виконанням процесуального законодавства під час розгляду кримінальної справи і постановленням вироку[30].
По друге, вирок суду повинен бути обґрунтований лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ст. 323 КПК України).
Ця вимога закону означає перш за все обов’язок суду обґрунтовувати судовими доказами всі свої висновки по справі, викладені у вироку. Жодне твердження суду про обставини справи не може бути викладене у вироку, якщо воно не спирається на докази.
Цікаво в зв’язку з цим відзначити вимоги Пленумів Верховного Суду СРСР. Так, в постанові «Про судовий вирок» від 28.07.1950 року[31] вказувалося, що «відкидаючи ті або інші наявні у справі докази на користь обвинувачення підсудного або його виправдання, суд повинен у вироку вказати, чому саме ці докази ним відкидаються». У пізнішій постанові «Про судовий вирок» від 30 червня 1969 року[32] Верховний Суд наголошував суддям, що «при постановленні вироку повинні отримати оцінку всі докази, розглянуті в судовому засіданні. У вироку необхідно викладати обставини, визнані судом встановленими..., а також докази, на підставі яких суд дійшов висновку, що ці обставини мали або не мали місця в об’єктивній дійсності... При цьому судам необхідно у вироку вказувати не тільки прізвища свідків, потерпілих і інших осіб, свідченнями яких, на думку суду, підтверджуються ті або інші фактичні обставини, але і викладати суть цих свідчень».
Тільки судові докази, зібрані, досліджені й оцінені відповідно до закону, можуть обґрунтовувати висновки суду і постановлені відповідно до них рішення. Але закон підкреслює й іншу принципову вимогу, що пред’являється до обґрунтування вироку доказами. Вона пов’язана з особливостями збирання і дослідження доказів у кримінальній справі на різних стадіях процесу.
27
Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 29 березня 2005 року.//Вісник Верховного Суду України. — №3(65), 2006 р. — С.26-27.