У похмурому коридорі стояла згорблена постать. Не той привабливий незнайомець, що звертався до неї раніше, цього чоловіка вона знала. Вхопила його за тонкий блідий зап’ясток і затягнула в кабінку. Як тільки вони опинилися всередині, зачинила двері й підперла ручку гидотним кріслом. Будь-яка поверхня, якої вона торкалася, здавалася або липкою, або жирною, вона витерла руки об спідницю. Навіть тоді її рот уже шукав рот чоловіка. Її стегна терлися об його. Його руки блукали по ній, піднімалися по ногах, щоб виявити вологу готовність.
Не чекаючи спонукань, її коліна підігнулися, і Смакота низько присіла. Руки намагалися зірвати його слакси вниз худими стегнами, а губи шукали прохід у боксерки. Її привабливий рот ні на мить не замислився над наслідками, коли вони взялися за один із наймерзенніших злочинів у Гомії.
Результат мав бути миттєвий, але його інструмент ніяк не реагував. Вона працювала над ним рукою, тож змогла запитати:
— Джентрі, коханий?
Її чоловік м’яко простогнав.
— Я не можу.
Смакота плюнула на долоню і продовжила.
— Що таке, коханий?
Обличчя Джентрі, що височіло над нею, було невиразне від тіні.
— У нас був сьогодні додатковий сеанс донорства сперми на роботі.
Він мав на увазі збір здорової сперми в усіх чоловіків-громадян Гомії. Це було добровільно, але ні. Не зовсім. Поважні громадяни мали віддавати значну кількість сімені задля відтворення дітей, більшу частину яких експортуватимуть, щоб отримати геїв та лесбійок, яких утримують у Білії та Чорнотопії. Фізичні вимоги цих донорств майже зовсім викорінили чоловічий секс для розваги. І тих чоловіків, які не могли виконувати свою норму, чи тих, чиє сім’я було неналежного рівня, змушували добровільно віддавати гроші на фонд викупу нових громадян. Від цих зусиль залежало виживання Гомії.
Смакота усвідомила цю гнітючу ситуацію. Її Джентрі сьогодні тричі виконав свій обов’язок. Він вичерпаний.
Тоді як чоловіків Гомії змушували займатися фізичним чи грошовим донорством, жінки також мали свої обов’язки у забезпеченні майбутнього країни. Впродовж історії чоловіків призивали на військову службу. Вони віддавали свої тіла й життя державі. Згідно з цим прецедентом, тепер призивали і жінок. Якщо їх вибирали й оголошували придатними, громадянки Гомії повинні були погодитися на запліднення. Донорську сперму використовуватимуть для створення нового життя, і жінки його виношуватимуть. Усі плідні жінки визнавалися придатними, і жодна причина, окрім якогось невідкладного стану, не звільняла від материнської служби.
Більшість дітей, народжених у результаті такої політики, спрямовувалися на експорт, але їх потрібно буде ростити до Віку проголошення. На експорт вони підуть чи ні, кожна дитина означала нового громадянина чи громадянку.
Саме тому Смакота поголила ноги. Це мотивувало її ризикнути своєю свободою, прослизнути сюди, в цю трясовину деградації. Присівши там, вона стимулювала Джентрі обома руками й ротом, та дарма. Неважливо, наскільки сильно вона хоче завагітніти й носити його дитину, сьогодні це не станеться. Змирившись, вона потягнулася до місця, де поклала свою сумочку на бридку підлогу. Звідти вона витягла лист, який прийшов сьогодні. Джентрі допоміг їй підвестися, й вона подала йому конверт. Влада знає, що вона може. Від неї вимагалося підписати.
Під блідим світлом із відеоекрана її чоловік розкрив папір і примружився, щоб прочитати. На екрані, де показували точно фільм епохи до Виправного дня, двоє чоловіків радісно еякулювали на усміхнені обличчя одне одного. Смакота спостерігала за цим миропомазанням з думкою: «Ну й марна трата!»
Джентрі подивився на неї, здивовано звівши брови.
— Що це означає?
Смакота спробувала говорити бадьоро.
— Мене призвали.
Він підняв голову.
— Тобто «призвали»? — якщо він не розуміє, то це тому, що не хоче.
Згідно з повідомленням, Смакота повинна прибути на процедуру штучного запліднення протягом доби. Після уникнення поліції, після того як вона проникла в цю вигрібну яму порочності, суміш вина і страху нарешті спостигла її. Якщо їй не вдасться домогтися від свого чоловіка, щоб він покохався з нею, скоро вона носитиме дитя якогось незнайомця. Шалено плачучи, вона змочувала сльозами свої гладенькі долоні, а тоді з подвійною силою взялася за безнадійну справу — піднімати в’ялий член свого коханого.
Зовні вони не відрізнялися від двох пластикових пакетиків кетчупу з будь-якого ресторану їжі швидкого приготування. Лише температура натякала на їхню істинну природу. А ще, якщо ближче роздивитися кожен пакетик, можна було побачити, що вони пережили певну маніпуляцію. Один край з чотирьох спершу розрізали, а тоді міцно заклеїли, не запаяним швом, а клеєм.