Зараз, зараз її мить. Вона схилилася над порожньою посудиною. Задніми зубами прокусила дірку в одному пакетику. Чужий смак холодної слини дивної дівчини потік її язиком. Шаста прорвала другий пакетик, і відчуття подвоїлося. Рот омивав різкий сторонній присмак тілесної рідини Шарм. Холодніша, ніж вона очікувала, рідина порснула їй між молярів. Слизька мокрота Шарм огорнула язик Шасти настільки, що, коли вона схилила обличчя, щоб випустити невеличкий зразок у скляну чашку, з-поміж її губ вирвалася рясна хвиля слини.
Злива перелилася через вінця чашки Петрі. Теренс, лічець, здивовано підняв погляд. Його витягнуті руки затремтіли від додаткової ваги.
Шаста несамовито зашарілася. Сподіваючись здаватись елегантною, вона витерла заслинений рот роздутим рукавом своєї шовкової сукні. Імпульс поборола вона повернути голову і плювати, плювати, доки присмак слинних залоз Шарм не покине її смакові сосочки.
Круглими очима дивилося на неї шляхетне товариство, що прийшло на прийом.
Лічець оцінив переповнену чашку. Тихим, трепетним тоном Теренс прорік:
— Міледі, відтінок вашого харкотиння великі надії дає.
Чия би то слина не була, вона блистіла у нього в долонях. Срібний відблиск підкреслював її красу. Її піна здавалася блакитнуватою, настільки та була чиста. Шаста про себе молилася, щоб там не було її слини.
Два роздерті пакетики й далі лежали в неї за щоками. Обачно, щоб її не помітили, вона пірнула пальцями однієї руки глибоко собі між грудей і витягла прихований там павичевий язичок і яйце по-шотландськи. Щоб позбутися присмаку слини Шарм, вона поспіхом заковтнула обидва рідкісні делікатеси.
Королівський лічець підніс зразок собі до носа. Нюхнув глевку рідину. Підніс край посудини до вуст, схилив її й почав сьорбати. Він перекидав слину сюди-туди собі між щік. Прицмокнув губами.
Довсон іще ніколи не перебудовував жінку. До сьогодні. Як і будь-який чоловік, він вважав жінок такими, що не підлягають ремонту. Настільки прокатаними, з настільки погнутим шасі, що їх уже ніколи нормально не вирівняєш. Годящими лише для звалища. Він бачив таких занедбаних хороших жінок, у яких шасі вже наскрізь проіржавіло. І ще він бачив, як до старших жінок ставляться, як до гот-родів[197], укривають мастикою «Бондо», щоб пригладити вигини, декорують випускними колекторами «Гукер» і перемальовують на колір, з яким заледве допускають на дороги.
Він розглядав дівку, яку знайшов на дорозі. Зовсім зморившись, вона заснула в кабіні його вантажівки, спершись на бічні двері. Майже суцільна купка брудного одягу. Дівка з таким вихованням думала, що історія завжди йде лише в одному напрямку. Книга Талбота довела, що вона помиляється. Враховуючи те, що за її голову є ціна, вона — докторка наук з однією ногою в могилі.
Двосмугове шосе обгинало поля й витягувалося за горизонт. Рядів баклажанів було, наче брижів у океані. Їх обробляв взвод згорблених жінок з хустками на головах. Біженки з міст. Міста стали нестабільними. Незважаючи на всю ту вторинну переробку й енергію вітряних турбін, міста ніколи не були стабільними. Вони перетворилися на осередки канібалізму, з яких ті, кому таланило вижити, тікали в сільську місцевість. Вони йшли проситися на службу у володіннях вождів. Жодної контрреволюції, яка б організовувалася на пагорбах, жила на галетах і планувала повернути собі владу якоюсь дуже-дуже в’їдливо-геніальною поемою.
Бандити й гангстери мали зброю, тож тепер вони керували власною країною невільників і бранців. Бандити й реднеки мали зброю, тож тепер вони панували над рабами Білії. Добропорядними прогресивними зброєненависниками зі своєю правильною стороною історії, у яких були адвокати захисту громадянських прав і апеляційний суд дев’ятого округу. Вони проживали цілі життя на папері. Якщо вижили, то стали вдячними рабами.
Докторка наук ворухнулася вві сні. Довсон спробував пригадати її ім’я зі Списку. Винагорода за неї була тисяча шістсот голосів, і їх можна було продати на аукціоні за непогані гроші. Ім’я пригадати не вдалося. Воно було якесь вигадане.
Жінка кліпнула очима.
Довсон невідривно дивився на неї, доки вона сама не відвернулася. Йому не потрібно було. Дороги були порожні. Він міг годувати її. Дістати їй трохи молока, велику склянку маслянки. Обручка глибоко в кишені штанів говорила йому, що буде нелегко.
Вона зсунулася в сидінні. Низько сховалася. І запитала:
— Куди ви мене везете?
197