— В Канаду, — збрехав Довсон.
На горизонті маячив здоровенний білий знак. Він повільно крутився на стовпі. Великими чорними буквами на білому фоні писалося: «Лише для білих».
Довсон запитав:
— Як щодо сніданку?
Вона витерла сльози, що покотилися з очей.
— Мені потрібно кудись, де безпечно.
Довсон знав, що вона більше ніколи не почуватиметься в безпеці.
Зрештою, мабуть, добре, що її спіткало це нещастя, подумав він. Вона прийшла до влади, повторюючи думки людей, які повторювали думки людей, які повторювали думки людей. Якщо цей рід не був ідентичний і такий же зіпсований, як роди Виправного дня, то Довсон ніхера в житті не розуміє. Історія врятувала цю жінку. Їй дали можливість, як Скарлет О’Гарі, пройти перевірку і розвинути справжню силу, власну силу.
Сльози трохи промили їй обличчя. Без засохлої брудоти вона мала не такий уже й поганий вигляд. Дивилася на поораний пейзаж зі здивованим виразом обличчя сновиди, яка прокинулася від довгого сну про світову рівність і гарантовані права людини. Довсон згадав. Її звуть Раманта.
Він припаркувався на гравійній стоянці біля придорожнього кафе, вони зайшли всередину й сіли за стіл із червоною скатертиною. Рюшеві бавовняні штори у клітинку звисали на вікнах. Пасували до гофрованого фартуха офіціантки, яка запитала:
— Що вам принести, дорогенькі? — її віддих солодко пахнув жувальною гумкою «Джусі Фрут».
Довсон запитав:
— А що є доброго? — музичний автомат тихо награвав музику кантрі.
Офіціантка вертіла ручку між двох пальців руки.
— Бурито з білими бобами «Булл Коннор»[198] непогане, — вона озирнулася на прохід на кухню через вікно. — І ще макарони з білим чедером «Єва Браун» дуже незлецькі.
Раманта тримала меню надто високо. Було очевидно, що вона за ним ховається. Жінка здавлено процідила:
— Я б хотіла «Клан-бургер».
Офіціантка повернула погляд на неї. Вона луснула гумку і запитала:
— «Ґранд-дракон» чи «Ґранд-чаклун»?
Довсон переклав:
— Вона має на увазі великий чи малий.
Офіціантка запитала:
— Золотко, а можеш якісь документи показати?
— Що? — Раманта визирнула з-за меню. — Мені тридцять п’ять.
Довсон сказав:
— Я за неї ручаюся, — офіціантка хотіла документів на підтвердження не віку, а етнічності. Як вождь першого роду, він знав, що ніхто не наважиться сумніватися в його словах. Довсон замовив чашку кави.
Професорка замовила сандвіч з курячою грудинкою без шкіри «Скінгед», сандвіч із яєчним салатом «Вудро Вілсон» і ванільний сандей[199] «Лотроп Стоддард» з соусом із маршмелоу та збитими вершками.
Він сьорбнув кави й спостерігав, як вона вгризається в цю гору їжі.
Якщо вона смерділа, то він звик до цього смороду. Судячи з вигляду її сухокостих рук, дуже відбиватися вона не зможе. Він міг би зґвалтувати її, просто штовхнувши на землю.
Обручка в кишені здавалася більшою, ніж була.
Довсон махнув офіціантці й попросив чек, постійно повторюючи собі, що, як тільки сяде сонце, він не зґвалтує цю напівживу жінку. Ні. Точно ні, в жодному випадку він не ґвалтуватиме її, не душитиме її охлялу шию, не зріже їй вухо й не продасть його, щоб купити своїй старій ту ножну швейну машинку, якою вона марить уже більше року.
Їхнє весілля було найграндіознішим з усіх, що бачила ще неоперена держава Білія. Після царського променаду королівських родин, де кожен вождь, зодягнений у коштовності й штучне хутро, вів за собою вервицю вагітних жон… Після щедрої учти для родів… Після тостів, які придворні виголошували одне одному, підносячи кубки здорової сечі… Після того як кожна прилюдна жона королівства побажала королеві Шасті всіх благ… Коли вони з Чарлі стояли на парапетах і махали тисячам рабів… У ту мить просто над їхніми головами пронісся тісний ключ авіалайнерів.
Простеживши за її поглядом, Чарлі мовив:
— Нарешті. Останні євреї в Ізраїль відправилися. Прикмета славна. Нумо празникувати!
Для шлюбного туру володіннями відкриту карету, викувану з чистого срібла, — здоровенна важезна штука — тягнуло, очевидно, виснажене, чимале стадо маленьких білих ягнят.
Цілі баранячі туші повільно крутилися на рожнах над бурхливими багаттями. П’янило повітря запахом м’яса і смородом пороху від святкових феєрверків. Ріками лилася медовуха, повсюдно, під гру веселих дударів, розривалися корсажі.
Під час їхньої першої миті на самоті в ролі одруженої пари взяв Чарлі жону свою сміливо в руки. Зі шляхетною щирістю погодився він із Шастою, що в нього простий роботящий білий пеніс платника податків, без розмірів чи витримки, що ними обдаровані темношкірі чи гомосексуали. Він, допевне, й не принесе їй такої втіхи, як це могли інші, але робитиме все, щоб запліднити її сіменем без ліку. Чарлі запліднюватиме й запліднюватиме її, невсипуще, бо вона тепер жона його. Він запліднюватиме її в який завгодно час, коли йому заманеться, денно і ночно, з головним болем чи без. І запліднюватиме він її в якій завгодно позі, яку лише вигадає, запліднюватиме її в костюмах і коли змушуватиме вдавати з себе вчительку з другого класу, місіс Геллідей, чи, можливо, сексуальну стюардесу, або запліднюватиме її всю зв’язану, бо всеосяжним законом Білії був «Прогрес почекає» і, згідно з повчаннями Талбота, мільйони чоловіків повмирали, щоб створити і захистити колишні сполучені штати, і ті чоловіки повіддавали життя свої й загинули в невимовній агонії, тож тепер жінки повинні присвятити себе збереженню нації, і, замість того щоб із криком розриватися на шматки на мінах чи роздирати собі легені гірчичним газом, це покоління жінок глибоко поважатиме нова країна їхніх нащадків й майбутніх поколінь за увічнення білої раси.
198
Bull Connor (1897–1973) — американський політик, який упроваджував расову сегрегацію, не визнавав громадянські права у темношкірих громадян.