— Вітаю вас, Джамале. Мати очікує вас?
Робот супроводив їх в освітлену кімнату. У ній панувала приглушена тиша оранжереї. Орхідеї росли просто з витонченого кахлю на стінах, і їхній трепетний цвіт наповнював повітря солодкавим ароматом. Ідучи за жестом робота, Джамал із Барнабасом усілися на дорогі плетені канапи. Вони взяли по високому різнобарвному напою, які приніс робот, убраний у мереживний фартух і капелюшок.
Не встигли вони й розташуватися, як прочинилися ще одні двері й вихор кольорів та ароматів увірвався в кімнату. Вир переливчастої шовкової спідниці відкрив дві ніжки ідеальної форми, що крокували в їхній бік. Заплетена коса блискотіла таїтянськими перлинами і платиновими намистинами.
— Моє сонечко, — промовив єдвабний голос богині. Стрункою королівською ходою вона перетнула кімнату й легко поцілувала Джамала в обидві щоки. Її погляд упав на створіння, витончені риси обличчя викривилися. Від вигляду цього пофарбованого гнома її обличчям пробігли здивування і страх.
Джамал і Барнабас підвелися, щоб привітатися з нею.
Не минуло й миті, а вона вже повернула собі королівську холоднокровність.
— Привіт, — подала мляву руку, пальці якої важніли від діамантових перстнів, а зап’ясток укривали смарагдові браслети. — Я матір Джамала. — Її вираз ніяк не показував попередньої тривоги.
Джамал завжди захоплювався своєю матір’ю. Бідна чи багата, вона завжди залишалася неперевершеною. І коли вона прийняла зморщену вицвілу лапу істоти, його повага зросла до небачених висот. Вона подивилася на нього із занепокоєнням, прихованим під незворушною усмішкою, і єдине, що її видало, це зоровий контакт, який протривав на дещицю довше. Мовчазним кивком вона прикликала робота зі срібною тацею амюз-бушів[200].
— Сподіваюся, вам сподобаються солов’їні язички, — сказала вона.
Робот додав скреготливим, беземоційним голосом:
— Вони на один укус.
Джамал із лагідним задоволенням спостерігав за тим, як створіння вибирає серед делікатесів.
— Мине зувіт Барнабус, — сказало воно й закинуло ласий шматочок собі у вишкірений рот.
Його мати зберігала самовладання, поки істота частувала їх історіями про фермерське життя.
— Тота міс Жу, ту направду пучвара, як на неї гарувати, — вимовляла вона з повним ротом частково прожованих язичків. Вона не спинилася й описувала раболіпні обов’язки і те, як міс Жозефіна втекла одразу по настанні Виправного дня. — Туой мошсьпан Талбот — ту спровдешний гирой!
Мати Джамала холоднокровно урвала розповідь.
— Мій син давно марив думкою жити саме в тому домі…
Створіння Барнабас кинуло на нього здивований погляд.
Джамал скоса глянув на маму, підняв одну брову, щоб попередити її.
— Так, — додав він. — У нас у тому місці родинна історія.
Створіння округлило очі і вражено дивилося на нього.
— У вашій фамилії були невольники?
Мати Джамала дала знак роботові, щоб той поновив напої.
— Та щось таке… — зітхнула вона.
Вони провели приємний день. Мати Джамала повела їх на кухню, де генератор м’яса забезпечував смачний ланч. Вона з гордістю пояснила, як ця технологія базується на клітинах Ге-Ла, безсмертних клітинах, що продовжують відтворюватися безкінечно. Їх відкрила темношкіра жінка й використала, щоб змінити ДНК тварин, створюючи маси яловичини, курятини і свинини, які стихійно самоклонувалися. Сам по собі генератор м’яса був великим циліндром м’яса, який повільно крутився під лампами обігріву. Зовні завжди був приємний приготований шар, готовий до того, щоб його зрізали і з’їли. У центрі були клітини, які постійно реплікувалися з допомогою безперервного потоку амінокислот, які туди закачувалися через стрижень у центрі циліндра. Джамалові це нагадувало старий добрий гіросний конус, що обсмажувався на вертикальному грилі, але в цьому випадку конічна суміш безкостого м’яса була живою, сирою й енергійною всередині, але постійно вмираючою і обсмаженою зовні. Аромат п’янив.
Вони спостерігали, як м’ясо повільно обертається. Воно стікало прозорим жиром, що збігав рівчачками по його апетитних боках.
— Справжня благодать, що нам більше не потрібно вбивати тварин, — сказала мати Джамала. Генетично безсмертні клітини в ядрі були як хлібна «закваска», яка увіковічнює себе у правильних умовах. У кожному домі був такий генератор, тож тварини Чорнотопії жили собі в повній безпеці та свободі. Навіть м’ясоїдів годували зі схожих генераторів плоті. Цілком насичені безсмертним м’ясом леви, між тим, лежали з козенятами. Технологія темношкірих створила рай на Землі.