Дреґ зникла в наступній кабінці, і Смакота почула, як пісня почалася знову. Лаборантка, що й сама була вже з великим животом під медичним халатом, відклала свої інструменти і допомогла Смакоті піднятися зі столу. Як тільки вона стала на ноги, їй подали халат, і Смакота просунула руки в рукави. З кабінки неподалік пролунало те ж: «Дякуємо за вашу службу».
Лаборантка, витягуючи свіжий відрізок стерильного паперу, щоб накрити стіл, сказала:
— Ми радимо вам полежати у зоні відновлення, щоб забезпечити результат.
«Дякуємо за вашу службу», — пролунав чоловічий голос віддалік.
Смакота промовила сама до себе: «Ще один янгол отримав крила»[211], — і стримала сміх.
Для вигляду Бель привела її й чекала у зоні прийому. Сама лікарня раніше була аеропортом. За кілька тижнів Смакота віддячить їй за послугу й приведе Бель сюди ж, для тієї ж процедури. Апельсинового соку в картонному стаканчику. Уривка з Пола Анки.
Халат виявився військовою уніформою. Смакота сказала собі: «Служать лише ті, що сидять і чекають з ногами в повітрі»[212], — і притлумила істеричне хихотіння. Вулиці й магазини були сповнені жінок у таких же мішках з-під борошна. Просторе одіяння було створене для того, щоб носити аж до пологів, і прирікало людину в ньому на безкінечні сеанси подяк від незнайомих людей.
Вони їхали додому в таксі, екстравагантно. На місці прибуття водій відмовився прийняти плату. Він почав:
— Дякую за ва… — але Смакота відвернула обличчя і підняла руку, щоб спинити його.
Від входу і до провулку біля їхнього будинку вулицю заливала купа свічок і м’яких ведмедиків. Букети гвоздик наповнювали повітря солодкавим запахом гниття. На розписаних вручну траурних листівках у формі сердець були написи «Бінґ» і «Наш герой!».
Черга з плакальників і плакальниць витягнулася на весь квартал, усі чекали своєї черги, щоб покласти букет троянд чи тріпотливий, яскравий оберемок кульок «Майлар» веселкових кольорів.
Команда телевізійників націлювала на натовп свої прожектори. Чоловік із мікрофоном ішов уздовж черги, запитуючи про те, як це вбивство вплинуло на людей. Дехто відкрито ридав. Репортер повернувся до камери і сказав:
— Поліція має матеріали з камер безпеки з місця вбивства. Вони повідомили, що арешт неминучий.
Двоє жінок поспішили з таксі, з ключами в руках, до входу в будівлю. За ними хор голосів гукнув:
— Дякую за ваш… — двері ліфта відщипнули останні слова.
У безпеці у квартирі, за засувом і ланцюжком на дверях, Бель озвалася:
— Ми вдома, — коли ніхто не відповів, вона гукнула: — Феліксе?
Телевізор був увімкнений. Як завжди, на екрані Талбот. Він сказав їм:
Світові потрібна об’єднана теорія поля.
Одна річ, щось одне, що пояснює все, — дайте це людям.
Смакота стояла у вітальні, коли Бель підійшла до дверей кімнати сина й постукала. По телевізору Талбот сказав:
Чоловіка визначає не те, що він робить за зарплату, а те, що робить у вільний час.
Коли Бель вийшла з кімнати, у руках вона тримала аркуш паперу. Вона прочитала: «Дорога мамо…» — і глянула на Смакоту очима, повними сліз.
Канада була випробуванням. Пізно після заходу сонця Довсон їхав обхідними дорогами місцевості, яка колись була Айдаго. Після того як утікачка Раманта заснула, він повернув на поорану ґрунтову дорогу, з обох боків оточену колючими кущами. Місяця на небі не було. Він дивився за світлом фар у темряві, доки воно не потрапило на огорожу, що блокувала їм шлях. По центру стояли ворота без будь-яких знаків. Витягувалась огорожа настільки далеко, наскільки він міг бачити зі своїм дальнім світлом.
Довсон потягнувся і штурхонув жінку.
— Ми на місці.
Вона стрепенулася, пробуджуючись. Зазирнула у ніч навколо.
— Ми на кордоні, — повідомив він їй. Один Бог знав, куди ведуть ті ворота. Якесь володіння, де її заарештують і стратять згідно з новими законами. Чи там якесь віддалене пасовисько, де її схоплять вовки? У будь-якому випадку вона помре. Вони навіть близько не біля Канади. Та вона більше не буде його проблемою.
Довсон заглушив двигун, але фари не вимкнув. Роззирнувся навколо, ніби щоб перевірити, чи нема прикордонної служби.
Вона примружилася на посмуговане лобове скло і запитала:
— За тими воротами?
Він кивнув.
— Швидше.
211