Якщо його сила не працює, доведеться застосувати хитрощі.
— Барнабасе, прошу, — благав він, — ти потрібен мені. Лише ти можеш розповісти мені історію цієї плантації.
Невидимий голос у відповідь заридав. Він точно не далі, ніж на відстані пальця, відділений від Джамала лише цим шматом дуба.
— Будь прокляте це місце, — ридав він, — воно вкрало моє життя. Я дурна, що постійно нахвалювала минуле.
Натхнення прийшло до Джамала.
— Тоді пішли зі мною. Станеш засновником у славному майбутньому Чорнотопії!
Щось важко впало на зворотній бік дверей і сповзло на підлогу. Дим заповнював увесь простір. Коли голос знову заговорив, він говорив із тонкої щілини біля підлоги. Там, де Стрибун принюхувався і шкрябав підлогу обома лапами, слабкий, невиразний голос озвався:
— Джамале, ти не розумієш…
Він кинувся на підлогу і загорлав у відповідь:
— Я розумію!
— Моя сім’я має тут глибоке коріння, — прошепотів голос.
Джамал тепер заговорив м’якіше:
— Як і моя.
Помираючий голос покірно зітхнув:
— Джамале, я навіть не темношкіра.
Джамал ледь не розсміявся. Ледь не. Натомість він запитав себе, що його герой, Талбот Рейнолдс, вчинив би в такій ситуації. І на фоні реву пекла, що розгоралося позаду, і хору пискливих детекторів диму Джамал заревів:
— Я також не темношкірий!
По цьому лампочки на сходах замерехтіли й згасли. Десь розбилося скло, вікна вибухали назовні, чи то кришталеві декантери у вітальні, наповнені відмінним горючим бухлом. У цьому хаотичному шумі, де темрява відступала лише від спалахів помаранчевого полум’я, здавалося, минула ціла вічність.
Істота Барнабас померла, припустив Джамал, він і сам помре, якщо ще трохи затримається за цими дверима.
Клацнула засувка. Ручка повернулася, двері прочинилися, і з’явився згорблений сажево-чорний біс, оточений язиками геєни вогняної. Вирячивши очі від шоку, демон запитав:
— Що ти маєш на увазі, ти не темношкірий?
Пес заскавчав, і Джамал гукнув:
— Пішли! — він міцно вхопив пекельне дитя за зап’ясток і потягнув за собою, пірнаючи вниз вогняним тунелем, на який перетворилися сходи.
Найсвітліші уми Центру утримання здавалися чимсь зайнятими. Охоронець за столом вів серйозну приглушену розмову з охоронцем на дверях. Навіть коли Шарм підійшла до них і сказала: «Мені потрібно, щоб брат допоміг дещо принести з машини…» — жоден не звернув уваги. Охоронець на дверях просто махнув їй, мовляв, іди.
Шарм і Ґевін опинилися на передніх сходах, оглянули паркінг і ворота за ним. Серед автомобілів на паркомісцях для відвідувачів була мамина машина. У машині, припаркованій біля неї, за кермом сидів сьогоднішній промовець, Естебан. Він відчайдушно ридав, обома руками прикриваючи рот. Навіть коли плакав, здіймаючи плечі й здригаючись грудьми, він усе одно залишався вельми привабливим.
— Мій, — прошепотіла Шарм.
Брат відповів:
— Ага, розмріялася.
Вони нишком підібралися до машини. Охоронець на вишці біля воріт тримав рушницю в стійці «вільно». Навіть на віддалі він мав огидний вигляд.
В унісон брат із сестрою промовили:
— Твій.
Ґевін сказав:
— Зараза.
Сестра сказала:
— Лізь у машину.
— І куди? — запитав він. Вони не проїдуть через замкнені ворота.
Шарм помахала охоронцеві у вежі. Сіла за кермо і завела двигун.
Ґевін сів на пасажирське сидіння, і вони виїхали.
На ту мить охоронці на дверях і за столом уже повиходили з будівлі й бігли в їхній бік. Чоловік у вежі тримав щось біля вуха.
Коли авто прискорилося на бруківці, коли замкнені ворота, здавалося б, почали наближатися в їхній бік, радіо в автомобілі прорекло: «Приємність вигадки в тому, що вона має лише пахнути правдою».
Шарм проверескотіла гальмами, залишаючи по собі дим від знаків шин на цементній доріжці. Ворота були зроблені зі сталевих балок, надто міцні, щоб їх пробити, а ще до них була під’єднана електрика, й охоронці вже майже наблизилися до самої машини. Кнопкова панель була розташована на стовпі на відстані руки, витягнутої з водійського вікна.
Ґевін дивився у боковому дзеркальці, як наближаються охоронці, й сказав:
— Кінець.
Шарм опустила вікно і витягнула руку. Спритно набрала цифри, ворота відчинилися.
Гравій вирвався з-під коліс.
Коли охоронці зменшилися і зникли на відстані між ними, ошелешений Ґевін, викашлюючи дим спаленої гуми, запитав.