Плачучи від жаху над кратером, який залишився від його скіпетра і держав, Чарлі залементував сторожі, щоб ухопили її. Молячи Одіна й Тора, Чарлі проклинав:
— Горіти тобі за це на вогнищі, диявольське поріддя!
Та це було вже після того, як жона його, мати його чада останнього, поспішно кинулася геть із місця дії. І після того, як переможно прокричала вона:
— І що би там не говорив Ернст Цюндель[218], Голокост справді, реально був!
У світі, де поховальні ями лише копали і обставляли поліетиленом та негашеним вапном, голос Ніка звучав ослаблено.
— Значить, Волт, ти кажеш, що це якийсь великий революційний план нападу? — відповів він у мобільний.
Волтер не був певен, що саме книжка і віддані Талботу чоловіки вже встигли зробити. Він дзвонив, намагався когось попередити. Будь-кого. Він телефонував єдиним двом людям, яким дійсно довіряв.
По телефону Шаста запитала:
— Волтере, ти хочеш сказати, що вбив когось?
Вони обоє запитали, що він робитиме далі.
Волтер був у підвалі з тілом мерця. Хмара мух літала над ним. Над старим, якого він пообіцяв не ранити. Дивлячись на труп, почикрижений маленькими порізами і весь у плямах засохлої крові, він сказав:
— Виправний день наближається. Але я все одно не можу його зупинити.
Прикордонні землі кишіли вільними грізлі з Білії, а також тиграми, імпортованими з Чорнотопії. Це була нічийна земля, настільки негостинна, наскільки це можливо. Природний резерв отруйних змій і скажених м’ясоїдів між трьома країнами. Блукати тут означало підписати собі смертний вирок.
Їхня ватра палала, створюючи тріскуче коло оранжевого світла. У Шарм з братом закінчилися бензин і дорога фактично одночасно. Зрештою вони пішли голою природою, доки сутінки не змусили їх розбити табір. Вона прихопила з собою все: намети, кремінь, сухпайки, фільтр для води, спальні мішки і туалетний папір.
Поки сиділи, заглядаючи у полум’я, Ґевін сказав:
— Мама тебе вб’є.
Шарм із сумом заперечила:
— Тебе вона вже вбила, — не пояснила свої слова, але було й не потрібно.
Підсмажуючи сардельки на палицях, вони роздумували про те, як їхні батьки їдуть на велосипедах у якесь широке сільськогосподарське володіння. Там вони підпишуться на роботу саме вчасно для пізнього врожаю хмелю. Якийсь вождь забезпечить їх усім необхідним, аж доки настане час молотити озиму пшеницю. У них буде гарне зимове сонцестояння з великими ковтками медовухи і шматками «різдвяного поліна»[219] навколо вогню із засохлого конячого гною.
Пантери чи, може, леопарди гарчали неподалік, а брат із сестрою сміялися, щоб придушити страх.
На краю їхньої невеликої галявини тріснула гілка. Шарм вийняла одну гілляку з вогню і приготувалася вдарити хижака.
У мерехтливе світло забрів знебарвлений ґремлін. Створіння було згорблене й зіщулене, сплутане волосся лежало нерівною масою навколо його зморщеного обличчя. Синя шкіра майже ідеально пасувала до чорнильної ночі навколо. Назирці за ним з’явився високий привабливий молодик зі сліпуче-яскравою діамантовою сережкою. Пітбуль із чорно-білим забарвленням завершував картину. Собака побіг обнюхувати туристів.
Ґевін пробурмотів:
— Джамал.
Шарм сказала:
— Мій!
Чоловік підняв руку.
— Привіт!
Ґевін і Шарм в унісон відповіли:
— Привіт.
Шарм помахала палаючою гілкою на знак неоковирного привітання.
Джамал показав на кульгавого розмальованого біса і сказав:
— Це Барнабас.
Шарм штурхнула брата ліктем і сказала:
— Твій!
Тривожна істота підняла кігтисту руку й озвалася:
— Узагалі-то, я міс Жозефіна.
До того як хтось устиг порушити незручну тишу, зламалася ще одна гілка. Щось невидиме пробиралося крізь сухе листя.
Невелика група людей відсахнулася від цього нового звуку. Зі шваркотливими сардельками та обпаленими маршмеллоу на палицях, вони приготувалися захищатись від зграї голодних вовків. Натомість з лісу вийшов якийсь хлопець.
— Привіт, — озвався він, — це ще Гомія?
Штурхнувши сестру, Ґевін сказав:
— Мій, — він запитав: — Ти гей?
Хлопець похитав головою.
— Я Фелікс.
Шарм глибоко зітхнула:
— Це прикордонні землі.
Фелікс додав:
— Це ж як закінчення «451 градуса за Фаренгейтом», хіба ні?
Збиралася невелика вечірка. Фелікс приніс «Доритос» зі смаком «Маунтин Дью». Джамал і схожа на ельфа істота поділилися зі всіма м’ятним джулепом. Ніхто не запитував, чому той чи та забрели в це нікуди. Разом їхні голоси відганяли вовків.
218
Ernst Zündel (1939–2017) — німецький видавець, що пропагував ідеї заперечення Голокосту.