Тріснула ще одна гілка. Жіночий голос запитав:
— Шарм?
Шарм озвалася у відповідь:
— Шаста?
Молоді чоловік з жінкою вийшли з тіні. Разом кинули:
— Привіт.
І група навколо багаття відповіла їм:
— Привіт.
Шаста познайомила всіх із Ніком, і вони теж присіли біля вогню, але шелест листя, тріск гілок і писк нічних птахів ознаменовували нові появи в темряві.
Люди запитують, як це закінчилося.
Волтер був добромисним тупаком, ось як це закінчилося. Він був хорошим скаутом, що є в кожній компанії. Церковним служкою, вчительським підлизою, який зайшов у Південносхідне відділення поліції, роззирнувся та прошепотів щось, прикриваючи долонею рот. Уже давно темна година, століття тому як опівнічна година, коли всередину зайшов Волтер Бейнс із насунутим капюшоном, опущеною головою і, уявіть собі, у сонцезахисних окулярах.
— Я можу поговорити з кимось із старших? — сказав черговому: — Я хочу повідомити про злочин, який скоро станеться.
А черговий, містер Черговий йому:
— Маєте якісь документи?
Черговий відфутболив його детективу, який провів Волтера в підвал, де вже було надто пізно.
Приглушений голос, звідкилясь, звідки Волтерові не чути, сказав: «Єдина риса, яка насправді нас об’єднує, це бажання об’єднуватися».
Порившись у кишені, він витягнув Шастину вушну затичку і нюхнув її, вдихнув солодкість її сірки й мозку. Вдихаючи із заплющеними очима, він стояв просто перед ним.
Доказ, що навіть письменник може загинути смертю героя.
То, то був кінець Колишніх часів, початок кінця.
Двадцять п’ять тисяч білих голубів випустили без затримок. Небо благословило їх ідеальною погодою, і п’ятдесят тисяч оперених крил здійняли їх у небо. На мить збилися вони в білу хмару на висоті, тоді повернулися в бік села, поки внизу орда радісна шикувалася на парад.
Голод і злочинність покинули Портленд, тож він знову став безпечним для проживання. Як наслідок, тріумфально маршували легіони Чарлі в зарослий покинутий мегаполіс. Кошлаті ломові коні в упряжах тягли важкі бойові колісниці. Ядерними снарядами катапульти зарядили. Оснастили кінці таранів стінобитних плутонієм збагаченим. Безкінечні загони лучників носили сагайдаки, повні наконечників із Сі-4[220]. За ними маршували шеренги лансьєрів, з чиїх списів сибірка стікала. І з появою кожного дирижабля, наповненого гірчичним газом, радісно кричала юрба. Так само прохід кожної гармати і облогової вежі вітали вони оваціями оглушливими.
Найбільше серед глядачів у очі кидалися домашні та польові жони Меригілу. Бо кожна з цих жінок стояла клишоного, з випнутою дитиною в животі. І значна частина вже відчувала початок болів пологових, бо Чарлі був бджілкою-трудівницею серед солодких квіток, запилюючи одразу декількох щодня, і витягували вони шиї нині та ставали навшпиньки, щоб побачити, як він проходитиме повз них, може, привернути погляд його.
І стояла серед натовпу ще старша жінка, чий дітородний вік минув давно. Біднячка, вбрана в дрантя, що ледве могла вона пригадати час, коли працювала над клавішами такої магічної штуки, як термінал вводу даних. Довгі сиві локони її були закручені на голові. Руки її були роз’ятреними червоними долонями пралі. Колись давно їй зламали ніс, і він загоївся загнутим на щоку. Коліна її боліли, та все одно вдивлялася в ряди марширувальників вона.
Повітря дихало трояндовими пелюстками, конфетті й гучномовцями, що ревіли голосом Талбота, який повторював: «Білія воює з Гомією! Білія завжди воювала з Гомією!»
Повітря тремтіло від слів: «Чоловікам потрібна структура для спільності!»
Поки праля примружувалася, вивчаючи обличчя перехожих, інша жінка пізнього середнього віку і вроди підійшла й стала біля ліктя її шорсткого. Ця нова карга запитала першу:
— Пам’ятаєш мене?
Праля зміряла її поглядом і продовжила пожирати очима парад.
— Ні, — м’яко відповіла вона.
Нова жінка не вгавала:
— Не завше такою була я на подобу, — говорячи визначеною біломовою, вона сказала: — У Колишні часи була я цілителькою. Жалібницею.
Праля знову кинула погляд на незнайомку. Шукала поглядом якоїсь підказки, а тоді знову взялася розглядати марширувальників.
Побіля них молодша жінка різко високо скрикнула і поточилася на кругляк. Зирнули люди на неї стурбовано, та допомогти не поспішали.
Без роздумів праля з незнайомкою вклякли і взялися надавати помогу. Спідницю і муслінову білизну молодої жінки гарячий розсіл просочував. Очевидячки, прийшла її пора народжувати. Якщо все так, дитина, що народиться, буде первістком Чарлі, і через те жодна з жон-суперниць підсобляти не квапилася.