Оператор підняв на плечі свій стедікам, відрахував на пальцях 3-2-1 і тицьнув у їхній бік, щоб показати, що вони в ефірі.
— Твід О’Ніл на місці події, де лютує чергова пожежа третьої категорії, — почала Твід. — Пожежа, що знищила вже четверту місцеву школу за це літо.
Оператор перевів зображення на загальний план, щоб показати обох жінок.
— Сьогодні зі мною докторка Раманта Штайґер-Десото, яка висловить свої міркування щодо мотивів цих нещодавніх пожеж. — Твід обернулася до елегантної професорки. Запитала: — Ваша думка, докторко?
Докторці увага не дошкуляла.
— Дякую, Твід, — вона впевнено глянула в камеру. — Психологічний портрет ФБР показує, що середньостатистичний палій — це білий чоловік, якому від сімнадцяти до двадцяти шести років. Для цього чоловіка такий акт підпалу має сексуальну природу…
Ніби за сигналом, згаданий балон пропану вибухнув десь у глибині будівлі оглушливим «ба-БАХ», що викликало глибокий стогін у натовпі присутніх.
Докторка продовжила:
— Для одержимого піролагнією процес розбризкування легкозаймистої речовини прирівнюється до виділення його еякулята в символічному принизливому акті зґвалтування структури…
Поєднання вогню і сексу дасть золоті рейтинги, але Твід хвилювалася, чи мова докторки не занадто високоінтелектуальна. Вона спробувала переорієнтувати її.
— Але хто?..
Докторка з мудрим виглядом кивнула.
— Самоізольовані чоловіки. Прихильники правих поглядів, отруєні токсичною маскулінністю так званого руху «Чоловіки Ідуть Своїм Шляхом»[31]. Саме там варто шукати ваших винуватців.
Твід спробувала пом’якшити тон розмови.
— То Морін Дауд[32] мала рацію? — пожартувала вона. — Що тримати чоловіків у суспільстві — це зависока ціна за саму сперму?
Докторка ледь усміхнулась.
— Поколіннями популярна культура просувала ідею, що всі чоловіки з часом досягнуть високостатусних позицій у суспільстві. Тепер у всьому світі молодих чоловіків виховують так, ніби вони мають право на владу і поклоніння їм від самого народження.
Твід знала, що в програмі далі обов’язкова реклама. Щоб завершити сегмент, вона запитала:
— Докторко, як нам зараз найкраще впоратися зі стурбованими молодими чоловіками?
Під акомпанемент пекельних спалахів полум’я докторка проголосила:
— Чоловікам узагалі необхідно прийняти свій знижений статус у світі, — на фоні диму і криків вона додала: — Війна, що наближається, наприклад, стане чудовою нагодою для них заслужити схвалення, якого вони так жадають.
Твід перевела на рекламу.
— Дякую, докторко. З вами була Твід О’Ніл з місця безглуздої руйнації ще одного суспільного об’єкта.
Оператор показав, що зв’язок відключено.
Докторка морочилася з мікрофоном-петелькою. Раптом замислено запитала:
— Що він робить? — вона блимала очима на щось неподалік.
Твід прослідкувала за її поглядом. Обидві жінки дивилися на начальника пожежної охорони. Твід здалося, що він рахує людей. Чоловік ніби зосереджувався на мить на кожному з журналістів і журналісток, що прибули, і начебто перевіряв їх за списком у руках. Їхні погляди зустрілися. Ручкою він провів лінію на аркуші, який тримав у іншій руці.
Лише тоді Твід помітила маленького хлопчика. Учень початкової школи з дивним знебарвленим знаком збоку на обличчі. Тоді вона подумала: це так мило. Начальник районної пожежної охорони привів із собою сина, щоб показати, як татусь працює. Спостерігаючи за ними, Твід собі в голові відзначила, що варто буде перетворити цей зворушливий момент батька із сином на позитивну історію, яку вдасться всучити відповідальним за складання програм.
Для Ґеррета Довсона все вимірювалося в кавових фільтрах. На кухні, тицяючи кнопки «Містера Кофі», він побачив, що у них майже не залишилося фільтрів, знову. Зникло ще п’ять сотень чашок кави, пройшов іще один рік, більше року.
Він старів. Ґеррет усвідомив, що взяв собі за звичку дивитися на будь-що — кімнатну рослину, годинник, книжку, — перед тим як переводити погляд на дружину Роксанну. Коли він на якійсь вечірці розмовляв з гарною молодою жінкою, чиєюсь дочкою-тинейджеркою, наприклад… чи навіть коли дивився на вродливу тедеведучу, яка зачитує новини… а тоді переводив погляд від її гладенького обличчя на Роксаннине, відчував разючу дисгармонію. Свого часу його дружина була вродливою, та її молодість уже минула. Тож йому знадобився буфер між поглядом на якусь молодицю і на неї. Попільниця чи трубний ключ, щось неживе.
31