Джамал докинув:
— Це ніби конкурс антипопулярності!
Від його істеричного пориву вони всі зіщулились. Мовчали, поки поліна в каміні тихо тріскали, і зітхали.
Зрештою доктор Бролі розсміявся. То був глибокий, щирий, наповнений хересом сміх, який розслабив атмосферу. Він показав усі свої забарвлені марихуаною зуби. Будучи науковцем-вільнодумцем і деміургом молодих умів, зрозуміло, що він пережив за свою кар’єру багато таких полювань на відьом. Наче щоб заспокоїти себе, він потягнувся за декантером і налив собі повну чарку. Сьорбнувши, окинув бурштинову рідину поглядом й іронічно усміхнувся.
— Так, діти мої, — сказав він. — Завжди був якийсь список!
Джамал з Кішоуном ухопилися за його слова. Очі широко розплющені. Душі сповнені благоговійного страху.
Доктор поважно махнув їм маленькою склянкою.
— Сідайте, — запросив він.
Двоє молодих слухачів, схрестивши ноги, всілися на килимі, у нього біля ніг.
Бролі заговорив до них зверху.
— Завжди був якийсь список. Ох, як же люди люблять свої списки! — він поблажливо всміхнувся. — Від десяти заповідей до чорного списку Голлівуда[47]. Від списку ворогів Ніксона[48] до списку Шиндлера, до списку бестселерів «Нью-Йорк Таймз». Від списку Санта-Клауса до списку Бога, що відділяє овець від козлів[49], — Бролі продовжив описувати генеалогії як списки, таксономії, реєстри. Прикінчив чарку хересу, налив собі ще одну, випив і знову наповнив. — Ми так хизуємося нашим Біллем про права, а це ж список! Як і дев’яносто п’ять тез Мартіна Лютера, які він прибив до дверей собору під час фестивалю Fasching!
Коли Джамал і Кішоун глянули на нього з порожніми виразами облич, він проревів:
— Якби ви двоє читали Льюїса Гайда[50] і Віктора Тернера[51], а не курили натомість солі для ванн і бавилися «Покемон-Ґоу», то знали б, про що я говорю!
Завиграшки переходячи на лекцію, яку Бролі проводив незліченну кількість разів, він проголосив:
— Ритуали перестановки влади!
Джамал з Кішоуном налаштувалися на тягучу моралізаторську проповідь.
Дисертація Бролі била джерелом: більшість громадянських суспільств увічнювали свій статус-кво, практикуючи такі ритуали. Щороку на короткий період, інколи сезонно, громадяни найнижчих класів отримували владу над головними. У сучасних суспільствах така ситуація виникає досі на Гелловін, у день об’єднання літа й осені та, ймовірно, живих і мертвих. Уночі 31 жовтня безпорадні діти вдягають чужі костюми: тварин, мертвих і вигнаних самітників на кшталт ковбоїв чи волоцюг. Хлопці переодягаються в дівчат, а дівчата — в хлопців, і всі ці чужі інші отримують владу вільно пересуватися і вимагати данину з власників майна, чесних членів суспільства. Якщо данину не платять, погроза «гаманець або життя» передбачає майнові збитки.
— А що, — бризнув слиною доктор, — до 1920-х років спалили стільки домів і порізали стільки шин, що газети почали діяти у змові зі страховими та кондитерськими компаніями, щоб заснувати ритуал роздачі цукерок! — Він дивувався: — Уявіть собі! Бідні спалювали будинки багатих! Мстили за всі образи попереднього року!
Навіть різдвяні колядки — радісні традиційні різдвяні колядки — були кривавою забавою. Бідні збиралися біля будинків багатих і співали, погрожуючи. Лише хабарі у вигляді золота і дорогої їжі могли відправити їх до наступного дому. Наш звичай покладання квітів на похоронах бере початок від давнього ритуалу, коли місцеві бідняки збирали польові квіти і духмяні трави. Вони приходили до трун мерців і подавали їх людям на похороні в обмін на гроші та хліб.
З неприхованим дитячим ентузіазмом доктор плюснув ступнями в мисці води.
Він проголосив:
— В армії повно традиційних випадків, коли офіцери мусять протягом короткого періоду підпорядковуватися молодшим за званням. На борту ядерних підводних човнів кожен похід передбачає ніч «Кафе шефа». Це святкова вечеря, коли офіцерський склад човна прикрашає кают-компанію, наче дорогий ресторан, а тоді самотужки готує розкішні страви і подає їх рядовим і сержантам. В Америці до Громадянської війни подібний ритуал перестановки влади був відомий як сатурналії. На Різдво власник плантації робив рабам подарунки і дозволяв їм відправлятися на недалекі відстані, щоб відвідати родичів на сусідніх плантаціях. Усім рабам давали кілька днів свободи. Вони отримували стільки яблучного бренді, скільки могли вижлуктити, і стільки свинини, скільки могли вм’яти. За словами Фредерика Даґласа[52], раби їли, пили і гуляли аж до блювоти. Щороку нудота від надлишку приносила їм страждання. Вона переконувала рабів, що вони не мають сили волі. Що їм потрібен хазяїн, який контролюватиме їхні базові інстинкти. Після кількох днів розгулу в усіх можливих значеннях вони з радістю поверталися до рабського існування.
47
48
50
Lewis Hyde (1945) — американський науковець, есеїст, перекладач, культурний критик, роботи якого охоплюють питання природи уяви, творчості та власності.
51
Victor Turner (1920–1983) — британський культурний антрополог, найбільш відомий роботами на тему символів, ритуалів і обрядів переходу.
52
Frederick Douglass (1818–1895) — американський соціальний реформатор, письменник і політик. Утік із рабства, після чого, завдяки своїм промовам та працям, спрямованим проти рабства, став національним героєм.