Мама хапнула повітря:
— Чарлі! У тебе є син? — голос звучав одночасно шоковано і радісно.
— Теоретично, мамо, — відповів він. — То я маю врятувати тебе чи свою дитину?
Чарлі знав, бійня, що наближається, підніме його і всіх його нащадків до рівня королівської родини. Але в ній також уб’ють його батьків. Головоломка. Вони — професори в неповному коледжі[100], трохи займаються політикою в межах міста й округу, мають десятки причин на те, щоб люди бажали їм смерті. Та все одно, це його мама і тато. Важко зважувати любов до них із любов’ю, яку він колись відчуватиме до своїх майбутніх синів і внуків. Любов до батьків суперечлива. Любов до ненароджених синів — безумовна.
— Добре, — він підійшов до проблеми з іншого боку, — якщо мене заберуть в армію, ви хочете, щоб я вбивав людей?
Без жодних вагань батько відповів:
— Щоб урятувати нашу державу, так.
Дзвіночок усе бамкав і бамкав.
Годуючи телефон четвертаками, Чарлі запитав:
— А якщо я загину?
Мама вигукнула:
— Боже збав!
Черговий четвертак, черговий дзвоник.
Чарлі запитав:
— То якщо йдеться про порятунок нашої країни, ви б хотіли, щоб я вбивав чиїхось батьків?
Пальці пітніли всередині рукавички, рука перенеслася до кишені, але виявилося, що та порожня. У нього закінчилися четвертаки. Дзвоники припинилися.
Після паузи батько відповів:
— Так, якщо в цьому полягає твоя місія.
Задля уточнення Чарлі перепитав:
— Ви б хотіли, щоб я вбив чиїхось маму й тата?
— Що це за звук? — запитала мама. — Ти що, плачеш?
Так, він плакав. Чарлі плакав. Він шморгав носом, а сльози стікали по щоках.
Батько запитав:
— Справа в наркотиках? Чарлі, синочку, ти під чимось?
Перед тим як їх перервало, Чарлі вичавив із себе:
— Я люблю вас.
Батько запитав:
— Тоді до чого це рюмсання?
Зв’язок обірвався.
Ґреґорі Пайпер дивився телевізор, очікуючи остаточного рішення щодо його прослуховування. Телебачення краще за Інтернет. Якщо він натрапляв на себе по телевізору, це відбувалося випадково і досі могло викликати приємне хвилювання й викид ендорфінів у кров. Сидячи в Інтернеті, було надто легко відшукати себе і решту життя дивитися відео із собою й уважно розглядати власне зображення. Надто нагадує «Бульвар Сансет»[101]. В Інтернеті людина може провести все життя у самозакоханому поклонінні самому собі.
Сидячи на дивані, він роздумував про готівку. Ті десять тисяч доларів. Міркував, варто згадувати їх у розмові з агентом чи ні. Рука стиснула пульт, який перемикав канали з одного на інший. На одному з’явився актор Джон Вейн[102], неквапно підійшов до центру білого простору і зазирнув у камеру своїм відмінним лютим виразом. Очевидно, що цей епізод за допомогою цифрових технологій дістали з якогось класичного кіно і вставили в новий контекст. Герцог зірвав капелюх «Стетсон» і вгатив ним по запилених штанинах своїх ковбойських чапів.
— Дідько, пілігриме, — протягнув він. — Я трохи не добіг до туалету…
Пайпер натиснув на пульт, і картинка завмерла.
Це була реклама абсорбуючих трусів.
Він у шоці дивився на екран. Очевидно, що правовласники актора бажали ліцензувати його зображення на будь-що. Небагато акторів й актрис таке передбачили. Що целулоїдні залишки їхніх особистостей змусять за допомогою комп’ютерних маніпуляцій служити рабами, цифровими зомбі, яким невідома смерть. Актор Робін Вільямс був одним із перших, хто вказав у заповіті, що забороняє електронне зловживання своїм зображенням. Зірка з меншим даром передбачення, цифрова Одрі Гепберн, продовжила працювати, рекламуючи шоколадки «Ґелексі». Фред Астер[103] продавав пилососи. Мерлін Монро втелющувала батончики «Снікерс».
Ніби привиди, подумав Пайпер.
Нав’язлива мелодія, наче пісня, відлунювала в його голові.
— Виправний день наближається, — повторив він сам до себе, дивлячись телевізор. Його стільки разів просили повторити ту фразу, що він, мабуть, ніколи не витіснить її з голови.
Конверт із готівкою лежав на кухні, у шафці, запханий в порожню коробку з-під пластівців. Частину він витратить на юриста. Нарешті напише свою останню волю. Запевниться, щоб ніхто не в’ярмив його зображення після смерті. Яка буде мирною, безболісною і в далекому-далекому майбутньому, подумав він.
Раніше у Колишні часи… у світі, який ви вважаєте ще реальним… Волтер їхав на захід через Іллінойс. Він розпинався про те, що найбільшим доказом сили кохання є те, що його не можна звести до слів.
100
101
102
John Wayne (1907–1979) — американський актор, відомий ролями у вестернах. Мав прізвисько «Герцог». Описаної реклами з його участю насправді не існує. Натомість з його обличчям посмертно зняли рекламний ролик пива
103
Fred Astaire (1899–1987) — американський танцюрист, співак, актор, відомий ролями у мюзиклах.