Крім того, вже саме настав час, щоб відкрились аптеки з марихуаною. Цього вистачить до ланчу на Першій методистській, де буде зустріч анонімних наркоманів, на якій передусім варто побувати.
Перший фургон під’їхав до узбіччя. Біля переднього вікна зі скрипом зупинився другий фургон. Над першим піднімалася супутникова тарілка, націлюючись у небо. Знайома жінка зайняла місце перед камерою і почала розповідати про місце пожежі. Такий цирк мусив привернути увагу роззяв. Оце й було найстрашніше. Ніхто не зібрався подивитися. Жоден водій не зупинився, щоб подивитися. Не було жодних автомобілів, крапка. Вулиці стояли порожні.
Під’їхала ще одна знімальна група і почала налаштовувати трансляцію. Затим четверта. Стіна теледикторів розташувалася перед полум’ям.
У Ніка завібрувала дупа. Задня кишеня джинсів. Телефон, вхідний дзвінок. Не відриваючи очей від пожежі, він підніс телефон до вуха і запитав:
— Волтер? — коли відповіді не прозвучало, він спробував ще: — Шаста?
Чоловічий голос сказав: «Виправний день наближається». Автоматичний дзвінок.
Визначник номера показав «Приватний номер». Голос повторив: «Виправний день наближа…» — проте Нік відключився. Телефон одразу ж завібрував від дзвінка з того ж приватного номера.
Останніми на місце події прибули відповідальні аварійні служби. Поліцейський автомобіль, а з ним одна пожежна машина. Не розкручуючи пожежні рукави, не під’єднуючись до гідрантів, вогнеборці та поліцейські стали по периметру за межами місця зйомки. Камери обернулися в їхній бік. Нік роздивлявся все це крізь вікно кав’ярні. Якимсь закапелком мозку він знав, що зараз станеться. Замість створення контенту він спостерігав творення історії. Усе виглядало саме так, як у тій їбанутій історії, що Волтер намагався йому нав’язати. Це сталося. Йому конче потрібно знайти свого другана. Волтер би пояснив, що відбувається.
Бо саме так, як Волтер і передбачав, поліцейські витягли свої службові револьвери. Пожежники розстебнули плащі й піднесли до плечей рушниці. І саме так, як Волтер і заповідав, що це станеться, химерна салютна команда розірвалася шквалом пострілів, гідним четвертого липня, коротким, як серія феєрверків, наповнюючи повітря серпанком білого сірчаного диму. І не встигло скінчитись останнє відлуння, як чоловіки в уніформах уже брели над лежачими журналістами.
Хапаючи людей за ідеально вичесане волосся, вони піднімали кожну голову. Неподалік слідом ішов чоловік, який тримав у руці щось блискуче і тягнув за собою цупкий мішок. Він опускав блискучий інструмент біля голови одним швидким порухом. Ніж, усвідомив Нік. І цей чоловік щось кидав у свій мішок.
Вухо. Волтер казав, що вони забиратимуть вуха. Вуха, обмазані рожевою косметикою і припудрені тальком. Вуха з дрібними передавачами всередині.
Чоловік з ножем мав ім’я. Нік його звідкись знав. Ні, він не пов’язаний із відрізанням вух у мертвих. І в Ніка в голові повторювався спогад голосу цього чоловіка, як він декламує: «Привіт, мене звати Клем…» Повторює: «Привіт, я Клем, і я наркоман…»
Виправний день — неправильна назва. Зміна історії людства зайняла трохи більше години.
Поліція не втручалася. Після років таврування їх злочинцями з боку політиків та ЗМІ поліція крізь пальці дивилася, як громадяни тягнуть брезентові мішки у кожен капітолій, кожну будівлю суду, міської ради, в кожну адміністративну будівлю коледжу. Того ранку поліція знала, що дзвінки з повідомленнями про пожежі та вбивства слугуватимуть лише наживкою, принадою, щоб притягнути ЗМІ в засідку.
Щороку виборців і платників податків убивали злочинці. Поліцейських убивали злочинці. Цього року злочини вишукуватимуть законодавців.
Участь у Виправному дні викреслювала всі кримінальні звинувачення й ордери Бінґа з Естебаном. Вона також анульовувала борг за навчання Джамала.
Заблудлі мішені, звісно, доводилося ловити в аварійних пожежних виходах, на паркінгах, під припаркованими машинами, де вони, зіщулившись, плакали. Інші ховалися за замкненими дверима кабінетів, які доводилося пробивати пожежними сокирами. Навіть із цими заблудлими вівцями старий режим знищать до настання ланчу.
Спали на думку слова колишнього викладача. Якось давно один професор читав Джамалові лекції. Професор Бролі розповідав про культуру елліністичних греків, як вони цінували комедію понад усе театральне мистецтво. Їхні комедійні вистави чисельно в рази перевищували трагедії, оскільки вони вважали, що всі людські прагнення здаються банальними й сміховинними для богів, які спостерігають згори. Боги вважали людство неймовірно смішним.