Довсон перекотився на бік, глянув на неї. Витягнув телефон з кишені сорочки і навів камеру на її пухирчасте обличчя. Якщо незнайомка і знає про програми розпізнавання обличчя, вона надто виснажена, щоб звернути на це увагу. Він зробив фото і відправив його. Щоб перевірити, простягнув руку долонею вгору.
— Не подаси мені ту екстраглибоку головку 7/8 на подовжувачі для тріскачки?
Її тьмяні блакитні очі повернулися до набору хромованих інструментів у верхньому відділенні ящика. Смикнулися над шестигранними гайковими і розвідними ключами.
Роксанна з першого разу впізнала би правильний інструмент.
Довсон крутив ролик підшипника між губами, наче зубочистку. Підкреслюючи нетерплячість, він клацнув вимазаними мастилом пальцями.
За якусь мить вона ляснула чимсь металевим йому в долоню, й коли він підніс ту річ до очей, то виявився накидний ключ 5/8.
Дзенькнув телефон. База даних розпізнала її. Цю голодну бідняру, що тут присіла, зі ступнями, що стирчать із подертих баскетбольних кросівок, ногами та руками, схованими в мішкуватому спецодязі, залатаному скотчем на краях і чорному від бруду, звали Раманта. Вона зникла з університету Орегону, де очолювала кафедру напрямків вибраного гендеру. Але ця професорка вже однією ногою в могилі. Невеличка армія мисливців за головами вже наближається, і швидко. Найближчий уже на підході, і ось вона заблудла в Довсонове життя. Падалиця. Вже приречена.
Її кількість голосів сягає якихось жалюгідних тисячі сто. Не династія, звісно, та він зможе заробити якийсь статок, голосуючи на всіх виборах так, як скаже той, хто найбільше заплатить. Те, чи зможе він її убити і як, це вже інше питання.
Можливо, вона прочитала це в його очах. Вона сказала:
— Я так розумію, ви мене вб’єте? — голос утратив селюцьку гугнявість. Він зазвучав космополітно, культурно. У теперішні часи культура вважалася чимсь поганим. Культура приводила тебе до смерті.
З кабіни вантажівки Талбот повчав на всю котушку:
Виправний день — це не помста. Мисливець не ненавидить лося. Він глибоко поважає свою жертву, але мисливець знає, що тварина мусить померти, заради того щоб вижив він сам.
Довсона вразив сором. Отак дивлячись на неї, таку злиденну, з кіркою піску навколо потрісканих ніздрів і в кутиках рота, шиєю, що гноїлась укусами комарів та сирими подряпинами, сховану під смородом немитого тіла і несусвітньою політичною ідеологією, він бачив, що колись вона була досить гарненькою молодою леді.
Жінка повернула шию і глянула через плече. Примружившись, вона роздивлялася горизонт у пошуках переслідувачів. Не звертаючись ні до кого конкретно, вона сказала:
— То не був якийсь там пересічний рейд на трусики[139]… — голос від горя захрип так, що ледве чувся. — У них була зброя, — вона розповіла, що загони залишили її живою і наказали зносити загиблих співробітників і співробітниць до поховальних ям. — Увесь мій персонал…
За мить її коліна підломилися, й вона переможено вклякла на гострий гравій. Схилила голову так, що обличчя сховалося за космами волосся. Людська жертва. Вона дістала з ящика для інструментів ніж для лінолеуму і подала йому.
— Візьміть, — сказала вона, — молю вас. — Іншою рукою підняла запечене волосся, щоб відкрити вухо. — Відріжте, але підвезіть мене до кордону, будь ласка… — Вона стояла на колінах у пилюці, ніби надто втомилася, щоб бігти далі. Якщо він її не знешкодить, це зробить хтось інший.
З тортурами чи без, вона хотіла, щоб він повідомив, що вона померла. Він забере собі голоси, а вона втече в Канаду. Те, що від неї залишиться. Наче взаємовигідна ситуація.
Довсон знову клацнув пальцями, та цього разу показав на головку, яку просив раніше. Перший мисливець за головами, найімовірніше, підбереться вже дуже скоро.
— Саманта? — сказав він.
— Раманта, — виправила вона. Стільки гордості в неї ще залишилося. Вона відставила ніж і повернула головку. Здається, зрозуміла суть повідомлення.
Нікого не різатимуть і ніхто нікуди не поїде, доки він не приладнає цю трансмісію.
Зі звичайним блокнотом не спрацювало. У світі до Списку… у світі, який ви вважаєте таким стабільним… Волтер не міг записувати так швидко. Ніхто б не зміг, не з тим темпом, з яким Талбот Рейнолдс, божевільний на всю голову, говорив. Збуджений від утрати крові крізь порізи бритвою і розкопки, з яких продовжувала текти кров, він звісив голову, а повіки тремтіли, одурманені екстазом болю. Досі голий, прикутий до крісла, що стояло в калюжі поту, сечі та крові цього великого чоловіка, довгі нитки слини звисали з кутиків рота, поки він біснувався. Белькотливий труп. Оракул, ошалілий від передозування ендорфінами.
139