Сам Чарлі волів носити туніку, щедро оздоблену золотом, яку одягав поверх сорочки із пишними рукавами. Плундри з оксамитовими вшивками зукрашали його нижні кінцівки, тканина була прив’язана над литками і кісточками перехрещеними шкіряними ремінцями. Бо саме такий костюм підтримував новоявлену культурну ідентичність Білії.
Серед довгого списку сутужних завдань було перейменування всього. Бо кожну гору і потічок потрібно перехрестити згідно з вимогами нового суспільства. На додачу до всього, Чарлі звелів побудувати міцну кам’яну броварню, де би гнали медовуху. І прикликав він вóди могутньої ріки Колумбії — надалі названої рікою Чарлі-Борн, — і проголосив, щоб удостачу води трубами тягнули у верховини для обробки широченних полів. Величну справу заповзявся заснувати він, а палац його живо став осердям розлогів кучерявого ендивію, що поступався широким просікам цукрового буряку, коріандру і наддостатку брукви.
Згідно з культурними цінностями Білії, мандрували простаки місцевістю, зодягнені в туніки, сутани і каптури, зобуті в черевики чи сандалі, залежно від пори року, а голову покривали убором, що показував чин. Багато хто прибирався в дублети з ушитою в рукав осяйною рубіновою парчею. На плечах носили вони коштовності, награбовані з безлічі музеїв і не тільки, бо за ціною яйця можна було купити перлини у колись маєтних, а золото нічого не важило ні для голодних, ні для мертвих.
Тож лицялися Чарлі і його придворні до дівиць і держали біля себе наймолодших і найгожіших із тих, кого вдалося приманити. І носячи такі одіяння, Чарлі та його колеги-вожді Білії заново відкривали свою шляхетну спадщину. Затягнуті у венеційські бриджі, піднімали вони олов’яні фляги з елем кріпким і брязкали цими кухлями, проголошуючи одне одному гучні тости. А вдома трудилися домашні жони, усі ті незчисленні дружини, які шили хутряні кошелі-споррани.
Випробування геройством змінилося вивірянням у керівництві домашніми справами, і Чарлі був надто заклопотаний, щоб загадуватися, чи став він узагалі щасливим. Та навіть тоді, коли він, убраний у табард і бригантини, стьобані підлатники, колети і гупелянд, микався як собі хотів, навіть тоді огортала його порожнява. У відповідь на це затвердив Чарлі Комітет відродження достойної культури, який відродив менует. Галантність і придворні поцілунки рук відживив. Увів обов’язковий ужиток біломови. І більше того, щоб наповнити своє царство смислом, відновив він поклоніння Одіну і Тору, для чого відкрив першу будівлю давнього собору з аркбутанами і нефами, та навіть уклякаючи перед відгородженням вівтаря і причиняючись до нововинайдених давніх таїнств, навіть тоді не відчував Чарлі радості.
Піддані його зайняті й угодовані. Вивчали вони закинуті тексти, вишукуючи рецепти фарб і зразки для плетіння забутого мережива. І поки туніки коротшали, найсміливіші з їхньої компанії одягали гульфіки з позолоченої, інкрустованої перлинами шкіри. А неподалік від тих гульфіків були командні жони, завжди готові до втручання. Жигун міг скинути убір тюдорський чи оперений трикутний капелюх, але шляхетність найчастіше на цьому й закінчувалася!
Уже згадана порожнява змушувала застановлятися Чарлі над середньою школою його. Знову заслуховував він уроки англійської та вивчав недописаний роман Флобера «Бувар і Пекюше». Поки жвавіші однокласники його дуропляси виправляли та обмінювалися чарівностями, щоб дійти сексуального екстазу, хлопчик Чарлі вчитувався в книжку, зберігаючи в пам’яті основний її задум: два клерки отримують багатство і облишають свої звичні життя, щоб відкрити більше задоволення в більш облагородженій пристрасті. Обоє проходять через вино, мистецтво, кінні перегони, і нічого з цього їх не задовольняє вдосталь. Урешті-решт, повертаються вони до своїх колишніх життів у підрахунках і шкрябанні в гросбухах.
Ця паралель тепер стала йому поперек горла, ніби він ковтає сандвіч із арахісовим маслом занадто швидко і занадто великими шматками. Чи можливо, що він не може розкошувати собі в ролі монарха? Чи не здійнявся він надто високо від свого природного місця зачуханого автомеханіка з виробничого цеху?
Чув він історії про молодих рок-музикантів. Авангардних постатей, виліплених із тієї ж глини, що й Курт Кобейн, які, щойно отримавши винагороду багатством, купували собі маєтки лише тому, що це здавалося наступним обрядом переходу. Проте з роками вони займали тільки одну кімнату в тому маєтку, часто найменшу — не кімнатку, а велику комірчину.