Напевно, білі щось підозрювали. Протягом останніх років популярна культура білих підібралася зловісно близько до того, щоб відкрити неймовірну мудрість і силу, яку темношкірі давно приховували. Білі надавали вигаданим персонажам, так званим магічним неграм, надприродні здібності й розумові можливості, що натякали на немислимі дари, які темношкірі тримали при собі. Та з виникненням Чорнотопії нарешті сестриці — які грали ролі нахабних нарколиг і хворобливо ожирілих шахрайок на соціальному забезпеченні, які приклеювали собі до голів світле жіноче волосся, пародіюючи білі стандарти краси, що їх егоцентричні білі блазні сприймали як комплімент, — ці королівські темношкірі сестриці нарешті змогли скинути свої фальстафські[168] ролі й зайняти законне місце невпинних цілительок і знавчинь великих космічних істин.
Користуючись своїм невід’ємним правом, люди Чорнотопії неквапно гуляли широкими авеню своїх екологічно привабливих міст. Довгі кінцівки світилися здоров’ям. Жінки, стрункі й привабливі, — впевненою мудрістю. Бездоганні шпилі граційно виступали в чисте небо, заперечуючи фізику кам’яного віку відсталих білих чоловіків.
Темношкірі не стільки прогулювалися, скільки пливли в постійному русі. Вони не смикались, як жителі Білії. У мові білих людей не було слів на позначення такого гладенького, плавного аж за межами плавності руху. Мало того, з кожною такою прогалиною мова білих терпіла крах, тож Чорнотопія відродила свою власну давню мову.
Поки історію білих писали словами, історію темношкірих писали мелодіями.
Братани скидали мантії жорстоких психічно хворих убивць, цей настільки поширений і жорсткий образ, що лише недалекі білі на нього купувалися. Це стало жартом для «своїх»: наскільки по-чудернацьки можуть поводитися братани? Наскільки далеко вони можуть зайти зі своєю музикою, до того як білі гнобителі не почнуть загадуватися, чи увесь цей спектакль не їм на користь?
Коли вони голосно говорили і ще голосніше сміялися, це було, щоб приховати правду, оскільки більша частина спілкування одне з одним відбувається через розумову телепатію.
Маючи можливість вільно приймати свою спадщину мудрих шаманів, братани радісно скидали бейсболки і бандани, червоні й сині зовнішні ознаки їхньої вдаваної приналежності до банд[169]. Вони сміялися на знак останнього прощання зі слизькою ебонікою[170], у якій приховували свій геній від білих людей. Під цими закодованими словами ховались алхімічні формули створення цінних діамантів із піску, і щойно звільнені братани породжували масову кількість діамантів, а також виявляли такі ж гори рубінів і бездоганних смарагдів, моделювали всі ці коштовності так, щоб створювати немислимі палаци, що вловлювали сонячне світло й світилися всередині, наче райські веселки, до яких кволим вітражним вікнам соборів білих і близько було не дорівнятися.
У Чорнотопії люди продовжували оспівувати й хвалити Землю, і на знак вдячності діаманти вистрибували із землі, виростали завбільшки з хмарочоси і прохромлювали небо, як мінарети. А розплавлене золото пузирилося і миттєво затвердівало, формуючи куполи палаців, під якими вкривалися вірні.
Ховаючись у цьому кольоровому раю, темношкірі повернули собі долю, яку в них відібрало правління білих. Уперше за всю історію зусилля темношкірих приноситимуть користь лише темношкірим, а не підноситимуть дари ворогам. І міста, відомі під назвами Атланта, Бірмінгем і Маямі, всі ці білі міста спустошились, і величні темношкірі з мускулистими спинами, що сяяли від чистого поту, вони співали на появу славетних храмів, щоб ушанувати предків, і ці споруди врізноманітнювали горизонт формами, надто приголомшливими для уявлень білих, і всередині цих мамонтових вілл братани й сестриці жили в цілковитій згоді з усіма тваринами, у бездоганній гармонії з природним і духовними світами.
Ті кілька білих, яким дозволили краєм ока глянути на дива Чорнотопії, повернулись у сльозах благоговіння. І щоб зберегти їхню вперту, печерну фантазію вищості, ці білі чоловіки голосно і палко заявляли, що самоцвітні палаци й міжпланетні летючі піраміди — то все брехня і чиста ілюзія. І коли сестриці знищили всі форми раку в Чорнотопії, заздрісні білі вимагали доказів, та як можна довести те, чого не існує? Бо мудрість підказала сестрицям шлях до предковічних духів, жінки завербували їх, щоб ті прогнали рак, СНІД і герпес, доки кожна темношкіра людина не одужає.
168
Сер Джон Фальстаф — комічний персонаж чотирьох п’єс Шекспіра, товстий, самовдоволений, хвалькуватий і боягузливий лицар.
169
Червоні та сині кольори — символи ворогуючих афроамериканських вуличних угрупувань
170