— Гіпнагогічний спазм.
Він узявся пояснювати. Між пробудженням і сном люди проходять гіпнагогічний стан, фазу, коли виникає сноходіння. Частими також бувають галюцинації, марево перечіпання через перешкоду чи падіння з вікна, і спляча людина сіпається в пробудженні. Це різке пробудження експерти зі сну називають гіпнагогічним спазмом. Антропологи, згідно з Талботом, вірять, що наші еволюційні предки розвинули цей спазм, щоб захиститися від утрати хватки на гілках чи шерсті матері-приматки. Наше марево падіння — це їхнє видиво падіння на землю джунглів, жах, що залишився в нас ще відтоді, як ми не були людьми. Талбот розвинув цю теорію. Він глибоко ковтнув і облизав сухі губи. Груди піднімалися й опадали, ніби ковальські міхи, роздимаючи й зменшуючи невеликий дирижабль його грудної клітки. Не вся зіпсована їжа була висрана, як показувало блювотиння, що стікало його старим підборіддям і прилипало блідими згустками до сивого волосся на грудях.
— Ти знаєш про АН? — запитав він. Талбот мав на увазі дванадцятикрокову групу наркоманів, що лікуються. Анонімні наркомани. Він сказав: — Сходи до них.
Це була наступна фаза Волтерового тренування. Талбот вимагав:
— Знайди мені одного чи двох чоловіків, яким нíчого буде втрачати.
Волт мусив вислухати їхні історії й відшукати чоловіків, які відмовилися від життя. Молодих чоловіків. Злих і розчарованих. Талбот хотів рекрутів, які звернулися до наркотиків, оскільки вони розумні й сильні, а сучасний світ не дарує їм жодної можливості реалізувати ці дари. Це будуть чоловіки, які ненавидять наркотики, але ще більше ненавидять суспільство, що не залишає їм жодного способу отримати статус, якого всі вони жадають.
Волтер мав пообіцяти їм мільйон доларів. Він мав пообіцяти зробити кожного чоловіка принцом у новому світі. Волтерові це не дуже подобалося, зважаючи на те, що сам він і мідного гроша не отримав. Щоб убити час, він підняв миску з холодною локшиною «Топ Рамен» і побіжно нюхнув її. Підійшов до місця, де сидів Талбот, прив’язаний скотчем до крісла. Ложкою, що спромоглася бути і жирною, і липкою, він закинув локшину в роззявлений старечий рот.
З ротом, переповненим їжею, Талбот цитував рух за громадянські права американців 1950—1960-х. До цього безсилі люди, в яких відібрали власність, ходили по заспокоєння в церкви, і там ці люди без права голосу розуміли, що не одні у своєму горі. Разом вони формували армію, лідери церкви розпізнали їхню силу і повели ці армії в боротьбу.
Задихаючись і бризкаючи слиною, Талбот повідав:
— Ті групи… групи відновлення й підтримки — це нові церкви.
Він розповів, що традиційні місця поклоніння перетворилися на суцільні дурнуваті театри, куди люди приходять, щоб похизуватися своїм статусом і моральністю. Справжня церква повинна слугувати місцем, куди люди йдуть у безпеці, де зважуються зізнаватись у своїх найгірших рисах. А не щоб вихвалятися й показувати свою гординю. Люди, що відвідують зустрічі груп відновлення, приходять туди вже переможеними. Вони розповідають історії свого падіння. Свої гріхи і хиби. Щоб визнати власну винуватість і таким чином отримати певну єдність зі своїми неідеальними колегами. Саме в цих неочікуваних церквах, у компанії алконавтів і нариків, Волтер знайде офіцерів його нової армії. Найбільші армії світу знищені ледарством, стверджував Талбот. Без перспективи, без зовнішнього ворога і боротьби, чоловіки, яких Волтер вербуватиме, стануть жертвами самих себе.
Те, що Талбот розповідав Волтеру, сам Волтер мусить проповідувати чоловікам, яких вибере, і ці люди мусять іти далі, поширювати інформацію серед невеликої кількості чоловіків. Якщо це геї, зваб їх видивом Гомії, де вони зможуть жити власною однорідною спільнотою. Якщо білі, розкажи їм про майбутнє, яке можливе в Білії. Якщо темношкірі, пообіцяй їм Чорнотопію, де їм ніколи не доведеться прихилятися перед жодною іншою расою.
— Приведи мені, — звернувся до нього Талбот, — своїх освічених безнадійних. — Його голос переріс у крик. — Нещасні результати офшорингу робочих місць. Передай цих безпорадних, переможених різноманітністю, мені…
Після цього Талбот начебто зомлів. Трішки голосніше, ніж шепотом, він видав:
— Я за все заплачу. Світ — твій.
І знову він повалився у смикану, тривожну, гарячкову дрімоту, сповнену доісторичних жахіть.
Як говорила книга Талбота, розлучені штати завжди були країною, складеною з інших країн. Одних суверенних. Інших невидимих. Парафій. Гільдій. Асоціацій. Організацій і клубів. Після Виправного дня вижили ті, хто був самостійним. Але ті, що залежали від пожертвувань з боку зниклої влади чи від раболіпської уваги переможених ЗМІ, ті братерства й альянси перестали існувати.