— Скільки можна повторювати? — промовив він гугнявим голосом, що дуже пасував до його блідого обличчя, ріденького волосся і кощавої статури. А ще до костюма — безглуздого білого костюма. Дивина: бар’єр зовсім не приглушав слів. — У нас іще сорок сім хвилин, перш ніж я уповноважений ініціювати другу фазу Випробувань. Прошу виявити терпіння і дати мені спокій. Вам відведено час, щоб наїстися. Тож рекомендую скористатися ним за призначенням, юначе. А тепер, якщо не заперечуєте…
Не чекаючи на відповідь, незнайомець закинув ноги на стіл і повернувся до читання.
Томас наче язика проковтнув. Відвернувшись, він спиною притулився до невидимої стіни. Що відбувається? Напевно, він досі спить і йому сниться сон. На саму лише думку про це відчуття голоду чомусь посилилося, і Томас жадібно зиркнув на гору їжі. А тоді зауважив у дверях Мінхо, який, прихилившись до одвірка, схрестив руки на грудях.
Томас тицьнув великим пальцем собі за спину.
— Уже познайомився з нашим новим другом? — посміхнувся Мінхо. — Цікавий персонаж. Мабуть, і мені варто роздобути собі такий гнилий костюмчик. Моднячий.
— Я сплю? — запитав Томас.
— Ні, не спиш. І краще пожуй чогось, у тебе жахливий вигляд. Майже як у того Щура, який он там читає.
Томас сам здивувався, як швидко він припинив чудуватися з присутності невідомця в білому костюмі, який з’явився нізвідки, чудуватися з наявності невидимої стіни. Минув перший шок, і вже ніщо не дивувало. Тепер усе що завгодно могло видатися нормальним. Загнавши всі думки подалі, Томас підійшов до харчів. З’їв яблуко, апельсин, пакетик горіхової суміші, зерновий батончик з родзинками. Тіло просило води, але Томас поки що не міг відірватися від їжі.
— Ти трохи пригальмуй, — порадив Мінхо, — бо в нас тут шлапаки вже мало свої кишки не виблювали — так переїли. Годі вже з тебе, чувак.
Томас стояв, відчуваючи приємну тісноту в шлунку. Вже не чути було кусючого звіра всередині. Він розумів: Мінхо має рацію, слід пригальмувати. І Томас, кивнувши товаришеві, попрямував до вбиральні попити води, дорогою міркуючи, що ж приготував для них чоловік у білому, який ініціюватиме «другу фазу Випробувань».
Хай що це означало.
За півгодини Томас сидів на підлозі разом з іншими глейдерами; праворуч від нього всівся Мінхо, ліворуч — Ньют, і всі вони дивилися на прозорий бар’єр і на чоловіка-ласицю за ним. Той, як і раніше, бігав очима по рядках книжки, закинувши ноги на стіл. Томас радів, відчуваючи, як до нього повертаються сили.
Коли він зайшов у вбиральню, Арис якось дивно глянув на нього. Наче хотів телепатично передати якусь думку, але побоявся. Не звернувши на нього уваги, Томас почав жадібно ковтати воду з-під крана. Нарешті він обтер вуста рукавом і помітив, що Арис уже вийшов з убиральні. Тепер він сидів біля стіни, потупивши погляд у підлогу. Томасові стало шкода Ариса. Якщо глейдерам нелегко, то йому ще гірше. А особливо, якщо вони з убитою дівчиною були такі самі близькі, як і Томас із Терезою.
Першим тишу порушив Мінхо.
— Як на мене, ми такі самі божевільні, як і ті… Як там вони себе називали? Психи! Психи, які дерлися до нас у вікна. Сидимо і чекаємо, поки Щур прочитає нам лекцію, ніби це цілком нормально. Ніби ми в школі. Я от що тобі скажу: якби він хотів повідомити приємні новини, то не став би ховатися за невидимою стіною.
— Стули пельку і слухай, — велів йому Ньют. — Може, зараз усе закінчиться.
— Ага, ну звісно, — зронив Мінхо. — Казан піде плодити діточок, у Вінстона зникнуть прищі, а Томас уперше всміхнеться.
Томас, обернувшись до Мінхо, перебільшено розтягнув губи в удаваній посмішці.
— Ну, ти щасливий?
— Чувак, — озвався той, — ну ти й бридкий шлапак!
— Як скажеш.
— Та замовкніть уже, — просичав Ньют. — Здається, вже час.
Томас озирнувся; Щур — як «люб’язно» охрестив незнайомця Мінхо — опустив ноги і відклав книжку. Трохи від’їхавши від столу, він висунув одну з шухлядок, покопирсався в ній і витягнув велику жовту теку, безладно натоптану аркушами.
— Ось воно, — прогугнявив Щур і поклав теку на стіл. Розгорнув її, обвівши поглядом хлопців. — Дякую, що так організовано з’явилися на зустріч. Тепер я можу виконати доручення і… повідомити вам новину. Прошу уваги.
— Навіщо стіна? — вигукнув Мінхо.
Потягнувшись через Томаса, Ньют штовхнув його в плече.
— Пельку стули!
Щур вів далі, наче й не помітив цього емоційного вибуху.