Голови не було. Ні волосся, ні обличчя. Ні навіть шиї. Не було нічого з того, що там мало бути.
Замість черепа Томас намацав велику, ідеально гладеньку, холодну металеву кулю.
Розділ 15
Наступні секунди були дуже дивні. Ледве Томас торкнувся чудернацької металевої кулі, як хлопець припинив ворушитися. Руки й ноги безсило впали на підлогу, скорчене тіло розслабилося. У тому місці, де мала бути шия, куля покрилася густою липкою рідиною. Це була кров, Томас занюхав її мідний запах.
Куля вислизнув з-під Томасових пальців і з глухим шкряботливим звуком відкотилася до стіни. Хлопець під Томасом лежав нерухомо й тихо. Інші глейдери в темряві й далі викрикували питання, але Томас їх не слухав.
Варто було уявити, що сталося, як у грудях піднялася хвиля страху. Безглуздя якесь, хоча хлопець стовідсотково мертвий. Йому якимсь чином відрізало голову. Або… перетворило на металеву кулю? Та що в біса сталося? В голові запаморочилося, й Томас не відразу зрозумів, що йому на руку, якою він сперся на підлогу, коли куля відкотилася, цебенить кров. Його тіпнуло.
Різко відсахнувшись і витираючи руку об штани, він щось крикнув, але вийшло це геть нерозбірливо. Кілька глейдерів потягнулося до нього, щоб допомогти звестися на ноги, але він відштовхнув їхні руки і притулився до стіни. Хтось схопив його за рукав сорочки і потягнув до себе.
— Томасе! — почувся голос Мінхо. — Томасе, що сталося?
Томас спробував заспокоїтися і мислити тверезо. У грудях тиснуло, підступила нудота.
— Я… я не знаю. Хто це був? Хто оце щойно кричав?
— Френкі,— тремтячим голосом відповів Казан. — Здається. Він ішов неподалік од мене. Хотів розповісти анекдот, і його смикнуло вбік. Так, точно, це був Френкі.
— То що сталося? — повторив Мінхо.
Томас усе витирав і витирав долоні об штани.
— Розумієте… — він глибоко зітхнув. Темнота доводила до сказу. — Я почув, як Френкі верещить, і кинувся на допомогу. Стрибнув на нього, намагався його заспокоїти. Потягнувся до голови, щоб стиснути за щоки, сам не знаю чому, та коли доторкнувся…
Договорити він не зміг. Правда зараз здавалася абсурднішою за вигадку.
— Що таке? — крикнув Мінхо.
Томас зі стогоном вичавив:
— Голови взагалі не було. Була велика… залізна куля. Не знаю, чувак, просто мені так здалося. Так наче його гнилу голову відкусила… велика залізна куля!
— Що ти верзеш? — вигукнув Мінхо.
Томас гадки не мав, як переконати Мінхо і решту, що він не бреше.
— Коли Френкі перестав кричати, ви хіба не чули, як куля відкотилася? Розумію, це…
— Вона тут! — крикнув Ньют, і Томас знову почув глухий звук, з яким метал скрегоче об камінь. Крекчучи від натуги, Ньют підкотив кулю ближче до натовпу. — Я чув, як воно котилося. Чорт, вологе, липке. Здається, в крові…
— Якого дристу… — прошепотів Мінхо. — Вона велика?
До нього приєднався хор інших глейдерів зі своїми запитаннями.
— Так, люди, пригальмуйте! — гаркнув Ньют, і коли стало тихо, просто відповів: — Не знаю.
Чути було, як він на дотик намагається визначити розміри кулі.
— Більша за кляту голову, це точно. Ідеально кругла… ідеальна сфера.
Томас ніяк не міг опанувати себе. Його нудило, хотілося одного: якнайшвидше забратися з цього тунелю, вибратися на світло.
— Треба тікати, — сказав він. — Йти звідси. Швидше.
— А може, все-таки слід повернутися? — сказав хтось — Томас не впізнав голосу. — Хай що це була за куля, а вона відтяла Френкі голову, як і попереджав той шлапак.
— Нізащо, — сердито заперечив Мінхо. — Нізащо. Томас правду каже, годі вже скиглити. Біжімо, дистанція — два кроки. Пригніться, і якщо як повз голову щось пролетить — бийте по ньому щосили.
Ніхто не сперечався. Томас швидко намацав свої припаси. Без зайвих слів хлопці вишикувалися і помчали вперед. Томас вирішив не гаяти часу на те, щоб повернутися на своє місце в кінці колони. Просто побіг щодуху, як не бігав навіть у Лабіринті.
Пахло потом. У теплому повітрі витали порохи. Від крові руки були беручкі, довкола панувала така сама темінь, як і раніше.
А Томас біг не зупиняючись.
Смертоносна куля вбила ще одного хлопця. Цього разу дісталося хлопчині, який біг зовсім поруч, — Томас із ним зроду і словом не перекинувся. Метал чиркнув об метал, кілька разів щось лунко клацнуло, а тоді всі звуки заглушив вереск.
Ніхто не зупинився. Мабуть, це жахливо. Напевно. Але ніхто не зупинився.