Просто перед обличчям вибухнув спалах білого світла, і Томаса знову відкинуло назад. Зойкнувши, він постарався згрупуватися в польоті. Блискавка вдарила в те місце, де був Мінхо. Мінхо! Від удару об землю ніби розійшлися і знову стали на місце всі суглоби в тілі. Попри біль, Томас скочив на ноги і побіг; у пітьмі перед очима танцювали плямки пурпурового світла. І тут він побачив вогні.
Томас не відразу зрозумів, що перед ним: у повітрі, мов чарівні, затанцювали проти вітру полум’яні прутики. Потім вони обрушилися на землю вогняною купкою, і Томас кинувся до них.
Це був Мінхо. На ньому горів одяг.
З криком, що відлунив у черепі гострим болем, Томас упав на землю біля товариша. На щастя, удар блискавки спушив ґрунт, і Томас заходився засипати Мінхо піском, намагаючись у першу чергу притрусити найяскравіші осередки полум’я. Вийшло! Мінхо і сам допомагав, качаючись по землі й гасячи полум’я на грудях долонями.
За кілька секунд вогонь згас, залишивши подекуди тільки обвуглений одяг і серйозні опіки. Томас укотре порадів тимчасовій глухоті, бо навряд чи він стерпів би болісні зойки ватажка. Розуміючи, що не можна гаяти часу, Томас ривком поставив Мінхо на ноги.
— Бігом! — крикнув Томас, і слово відлунило в мозку беззвучним пульсуванням.
Закашлявшись, Мінхо скривився, але кивнув і схопився однією рукою за Томасове плече. Далі вони пішли разом; Томас майже волочив ватажка на собі.
Довкола й досі розтинали повітря та вдарялися в землю білі стріли блискавок. Томас не чув вибухів, але відчував вібрації тілом, кожною кісточкою. Миготіли спалахи зовсім поруч з будівлею, до якої, спотикаючись, плелися глейдери. Спалахнуло ще більше вогнів; двічі або тричі Томас бачив, як блискавки б’ють у верхівку будівлі, відламуючи шматки цегли.
Темрява набула нового відтінку: більше сірих тонів, ніж бурих. Це означало, що хмари загусли, опускаючись нижче до землі й розганяючи пилову бурю. Вітер трохи слабшав, проте блискавки били з подвоєною силою.
Праворуч і ліворуч ішли глейдери, всі в одному напрямку. Здається, їх поменшало, хоча Томас не міг сказати напевно, бо не бачив як слід. Він лише розрізнив Ньюта, Казана й Ариса — всі троє, як і сам Томас, були налякані й бігли, спрямувавши погляди на свою ціль.
Мінхо перечепився, і його рука зісковзнула з Томасового плеча. Довелося піднімати обпеченого хлопця, знову закидати його руку собі на плечі. Обхопивши Мінхо обіруч за пояс, Томас поволік його далі. Просто над головою спалахнула сліпуча дуга блискавки і вдарила у землю, здійнявши фонтан піску. Томас навіть не обернувся. Ліворуч упав ще один хлопчина — Томас не бачив, хто це, і не чув його криків. Праворуч упав ще один глейдер і знову підвівся. Спалах блискавки спереду і праворуч. Ще один — ліворуч. Третій — знову попереду. Томас ненадовго спинився, щоб прокліпатися, і поволік Мінхо далі.
Й ось вони біля своєї мети. Це перша будівля в місті.
В непроглядній пітьмі бурі вона здавалася сірою. Масивні кам’яні блоки, цегляна арка, половина вікон побиті. Підійшовши до дверей, Арис навіть не подумав їх відчиняти — від скляних дверей майже нічого не лишилося. Арис ліктем збив останні осколки і жестом запросив глейдерів досередини, а потім увійшов сам, розчинившись у мороці.
Томас підійшов до будівлі водночас із Ньютом і жестом попросив допомоги. Ньют з кількома хлопцями підхопили Мінхо і задки затягли через поріг — тільки ноги волочилися.
Нарешті Томас, який ще не встиг отямитися від сили громовиці, ступив у морок.
В останню мить він обернувся і побачив, що почався дощ, немов буря заплакала від сорому за скоєне.
Розділ 25
З неба лилися потоки води, ніби Господь випив океан і в люті виплюнув його на голови глейдерам.
Дивлячись на зливу, Томас просидів на одному місці щонайменше дві години. Скулившись біля стіни, втомлений і зболілий, він мріяв лишень якнайшвидше повернути слух. Схоже, той поволі відновлювався: вже не так тиснула тиша на барабанні перетинки, і зник дзвін. Власний кашель уже не здавався просто вібрацією повітря. Пробився далекий, наче зі сну, барабанний дріб дощових крапель. Що ж, Томас таки не оглух остаточно.