— Я тебе прошу! Та я за це рідненьку матусю зіштовхнув би зі сходів. Звісно, якщо у мене є матуся.
Томас намагався не згадувати сон, у якому мигцем бачив маму. Думки про неї завдавали болю, викликали тугу.
— Швидко приїдається, — сказала Бренда, і її зауваження урвало Томасові роздуми. Правим коліном дівчина торкалася його гомілки. І, вочевидь, невипадково. — В нас на вибір лише чотири-п’ять страв.
Томас постарався відкинути все, повертаючись у сьогодні.
— Звідки харчі? І скільки ще залишилося?
— Перш ніж місто спопелило сонце, тут працювало кілька харчових заводів, а готова продукція зберігалася на великих складах. Часом здається, що саме через них «БЕЗУМ» і скидає сюди психів. І поки уряд твердить собі, мовляв, хворі бодай не помруть з голоду, ми повільно божеволіємо й ріжемо одне одного.
Зачерпнувши залишки соусу з дна бляшанки, Томас облизав ложку.
— Якщо харчів повно, то чому на вибір лише п’ять страв?
Він раптом злякався, що поквапився довіритися Бренді й що вона легко могла нагодувати глейдерів отрутою. Втім, вона їсть ті самі консерви, тож підозри, здається, безпідставні.
Бренда великим пальцем тицьнула в стелю тунелю.
— Ми обчистили найближчі склади якоїсь харчової компанії. Запаси були не надто розмаїті. Я б сама твою матусю вбила за свіжі овочі з грядки. За гарний салатик.
— Мабуть, у моєї матусі й справді б не було шансів захистити гастроном від тебе.
— Атож.
Бренда посміхнулася, і навіть у темряві Томас зумів розрізнити її посмішку. Дівчина подобалася йому, хоча й пустила кров його другові. А можливо, саме тому Бренда йому і сподобалася.
— А в світі ще збереглися гастрономи? — запитав він. — Я маю на увазі, на що схожий світ тепер, коли лютує Спалах? Скрізь така спека і вештаються психи?
— Ні. Тобто я не знаю. Деякі зуміли вчасно втекти на північ або на південь. Багато людей загинуло від спалахів на сонці. Я з півночі Канади, і мої батьки одними з перших дісталися поселень, організованих коаліцією урядів — людьми, які зрештою і сформували «БЕЗУМ».
У Томаса відвисла щелепа. Кількома фразами Бренда описала світ значно зрозуміліше за всіх, кого досі зустрічав Томас відтоді, як йому стерли пам’ять.
— Стривай… стривай, — пробелькотів він. — Мушу знати все. Розкажи мені все від самого початку.
— Нема особливо чого розповідати, — стенула Бренда плечима, — все сталося багато років тому. Спалахи на сонці почалися раптово й виникали несподівано, вчені не мали змоги вчасно застерегти людей. Половина планети згоріла, а на екваторі вимерло все живе. Клімат тепер інший. Хто вижив, об’єдналися, залишки уряду утворили новий союз. А незабаром виявилося, що в одній місцевості вирує страшна епідемія, яка звідти починає ширитися по всьому світу. Хворобу відпочатку назвали Спалахом.
— Очманіти, — видихнув Томас і подивився на товаришів — чи хто з них чув розповідь Бренди, але, здається, глейдерів цілком захопила їда. Та й сиділи Томас із дівчиною далеченько від гурту. — І що?..
Бренда піднесла руку, обірвавши його.
— Стривай, — мовила вона. — Щось не так. Здається, в нас гості.
Ні Томас, ні глейдери нічого не помітили, проте Хорхе, схопившись на ноги, щось прошепотів Бренді на вухо. Раптом з боку сходів, якими глейдери спустилися сюди, пролунав страшний гуркіт, наче сходи валяться. В тунелі туманом розповзлася хмара пилу, поглинувши вбоге світло у приміщенні з припасами.
Паралізований страхом, Томас сидів і дивився, як біжать до зруйнованих сходів Ньют, Мінхо і решта глейдерів, а тоді звертають у боковий прохід. Бренда враз схопила його за футболку і підняла на ноги.
— Біжімо! — крикнула вона, тягнучи Томаса за собою далі вглиб землі.
Очутившись, Томас спробував вирватися, але дівчина не пускала.
— Ні! Біжімо за нашими др…
Не встиг він договорити, як просто перед ним обвалилася частина стелі — бетонні блоки з гуркотом посипалися додолу, утворюючи завал. Шлях до друзів був відрізаний; згори почувся тріск каміння, і Томас зрозумів, що в нього не лишилося ні вибору, ні часу.
Він неохоче розвернувся і помчав у темряву за Брендою, яка так і не відпустила його футболки.
Розділ 30
Томас не мав часу подумати ні про те, як у нього калатає серце, ні про те, що могло стати причиною вибуху. Зараз він міг думати лише про решту глейдерів, які опинилися відрізані від нього. Засліплений Томас просто біг за Брендою, змушений їй довіритися.
— Сюди! — крикнула дівчина. Вони різко звернули праворуч; Томас зашпортнувся і мало не впав, але Бренда допомогла встояти. Тільки-но він відновив темп, вона відпустила його футболку. — Не відставай од мене.