— Hi-ні-ні. Берклі й решта тут щасливі. Вони вже потроху перетворюються на психів, на відміну від нас із Хорхе. Навряд чи б їм спало на думку повернутися до людей. Напевно, злякалися, що Хорхе набере банду з твоїх дружків і… винищить їх. Берклі подумав, що ми пішли в Підземелля складати план убивства.
Томас відійшов до стіни, відкинувся на неї головою. Бренда не відставала — наблизилася й обхопила Томаса за пояс.
— Е-е-е… Брендо? — зронив він. Щось із цим дівчиськом не те.
— Так? — озвалася вона, притискаючись обличчям до його грудей.
— Що ти робиш?
— Тобто?
— Ти якось дивно поводишся. Тобі самій не здається?
Бренда розсміялася — до того несподівано, ніби мозок її остаточно скорився перед натиском Спалаху. Не перестаючи реготати, дівчина відійшла.
— В чому справа? — запитав Томас.
— Ні в чому, — відповіла Бренда, хихикаючи, мов школярка. — Мабуть, ми з тобою з різних середовищ. Вибач.
— Ти про що? — Томас раптом відчув, що й не від того, аби ще трохи пообніматися з нею.
— Не хвилюйся, — дівчина поступово припинила хихикати. — Пробач, що я така швидка. Там, звідки я родом, це нормально.
— Ні… все гаразд. Просто… забудь, — пробурмотів Томас, задоволений, що Бренда не бачить його обличчя. Напевно, зараз він червоний як рак… Бренда луснула б од сміху.
Він згадав Терезу, Мінхо і решту. Треба взяти себе в руки. Негайно.
— Слухай, ти казала, що за нами ніхто не женеться, — нагадав Томас, намагаючись надати голосу побільше впевненості.— То повертаймося?
— Впевнений? — запитала Бренда.
— Тобто?
— Я могла б сама провести тебе через місто. Запасемося харчами, кинемо всіх к бісу й самі дістанемося прихистку.
Ні, такий варіант Томас навіть не обговорюватиме.
— Не хочеш повертатися зі мною — твоя справа, а я пішов.
Поклавши долоню на стіну, щоб краще орієнтуватися, Томас попрямував у зворотний бік.
— Зачекай! — крикнула Бренда, наздоганяючи Томаса. Вона взяла його за руку, їхні пальці переплелися, і хлопець з дівчиною пішли поруч, як давні коханці.— Вибач. Мені справді шкода. Просто… я вирішила: що менше людей, то легше пройти через місто. Я ж не надто дружила з Берклі й іншими. Не те що ти з… глейдерами.
Невже Томас вживав це слово в її присутності? Він не пригадував, чи не зронив його хтось при ній так, що він і не помітив.
— Як на мене, що більше наших дійде до прихистку, то ліпше. Ну, проминемо ми місто, а далі? Чисельність може зіграти нам на руку.
Томас замислився над сказаним. Він і справді дбає про кількість тільки як про тактичну перевагу? Й відколи це він став таким розважливим?
— Зрозуміло, — промовила Бренда. Щось у ній змінилося. Вона вже не була такою впевненою. Вже не командувала.
Звільнивши руку, Томас покашляв у кулак, але то був лише привід. Більше він за руку її не брав.
Наступні кілька хвилин вони не розмовляли. Томас просто йшов за Брендою, не бачачи її, але відчував її присутність. За кілька поворотів попереду з’явилося світло, яке з наближенням дедалі яскравішало.
Виявилося, це сонячне проміння ллється крізь діри в стелі на місці вибуху. Там, де колись були сходи, тепер височіла гора бетонних уламків, погнутої арматури й шматків труб. Годі було й думати піднятися нагору — надто вже небезпечно. Густий пил у повітрі стояв стовпом. Пахло тиньком і чимось горілим.
Обвал перепинив шлях до сховку, та Бренда швидко знайшла заготовлені наплічники.
— Наче нікого, — сказала вона. — Сюди ніхто не повертався. Напевне, Хорхе вже вивів твоїх друзів через інший вихід.
Томас і сам не знав, що він сподівався тут знайти, втім, один позитивний момент він помітив.
— Тіл немає, а це означає, що вибухом нікого не вбило.
— Тіла могли відтягнути психи, — стенула плечима Бренда. — Хоча сумніваюся. Немає сенсу.
Томас кивнув, чіпляючись за Брендині слова. Але що робити далі? Йти Підземеллям, шукаючи глейдерів? Вийти на вулицю? Повернутися до будівлі, де Хорхе кинув Берклі й решту? Кожен варіант по-своєму жахливий. Томас роззирнувся, наче відповідь могла в якийсь чарівний спосіб з’явитися сама.
— Ходімо через Підземелля, — порушила мовчанку Бренда. Здається, весь цей час вона, як і Томас, обмірковувала варіанти дій. — Якщо хлопці пішли нагору, вони вже далеко. До того ж відвернули увагу від нас на себе.
— А якщо вони досі під землею, ми їх зустрінемо? Тунелі зрештою сходяться, правильно?
— Правильно. Хорхе поведе твоїх друзів у гори. Зустрінемося з ними і продовжимо шлях.