Томас, задивившись на Бренду, замислився. Точніше, вдав, що замислився. Не залишалося іншого виходу, окрім як триматися нової знайомої. Поки що Бренда найкраща — якщо не єдина — можливість виконати завдання, уникнувши швидкої й болісної смерті від рук кінчених психів. Що ж іще лишається?
— Гаразд, — погодився Томас. — Ходімо.
Під шаром бруду на Брендиному обличчі зблиснула мила посмішка, і Томасу зненацька закортіло повернути момент близькості в темряві. Але думка зникла так само швидко, як і народилася. Бренда, передавши Томасові один наплічник, у другому відшукала ліхтарик і клацнула вимикачем. Курну завісу пронизав яскравий промінь, помиготів туди-сюди і нарешті зупинився на довгому тунелі, де вони встигли побувати двічі.
— Вперед? — запитала Бренда.
— Вперед, — пробурмотів Томас. Він досі непокоївся через друзів, та й не був певен, чи варто йому триматися Бренди.
Та щойно дівчина рушила з місця, він пішов за нею.
Розділ 31
Підземелля виявилося місцем вогким і неприємним. Томас навіть пошкодував, що навкруги не цілковита темрява, — бачити тут нічого не хотілося. Стіни й долівка сірі — фарбований бетон, тут і там патьоки води. Що кількадесят кроків у стінах були двері, здебільшого замкнені. Майже всі світильники на стелі вкривав товстий шар пилу.
Понад усе місце нагадувало населену привидами могилу. Назва «Підземелля» дуже навіть пасувала. Навіщо ж це було збудоване? Чи то підземні переходи між будівлями на випадок дощу? Аварійні шляхи? Чи шляхи відступу за таких аварійних ситуацій, як спалахи на сонці й атаки божевільних?
Коридор змінювався коридором, а Томас із Брендою майже не розмовляли, на розвилках або перехрестях звертаючи то ліворуч, то праворуч. Попри недавній сніданок, енергії Томасу вистачило ненадовго, і за кілька годин йому нарешті вдалося вмовити Бренду зупинитися і перекусити.
— Я так розумію, ти знаєш дорогу, — промовив Томас, коли вони вирушили далі. Для нього всі коридори здавалися однаковими. Брудні, темні. Якщо не вогкі, то порохняві. В них панувала тиша, що її порушувало тільки крапання води й шурхіт одягу при ходьбі. Підошви черевиків глухо вдарялися об голий бетон.
Бренда раптом різко обернулася і, посвітивши Томасу в обличчя ліхтарем, прошепотіла:
— Страшно?
Аж підскочивши, Томас відштовхнув дівчину.
— Годі вже дурниць, — гримнув він. Почувався він повним бовдуром — від страху серце мало не вибухнуло в грудях. — Так ти схожа на…
Бренда опустила ліхтарик, але погляд її був спрямований Томасу просто в очі.
— На кого?
— Забудь.
— На психа?
Від цього слова Томас відчув укол у серці. Йому не хотілося так думати про Бренду.
— Ну… так, — буркнув він. — Вибач.
Розвернувшись, Бренда рушила далі, світячи ліхтариком поперед себе.
— Я і є псих, Томасе. У мене Спалах, а це означає, що я псих. І ти теж.
Томас наздогнав її.
— Ти ще не кінчений псих. І… я теж, правильно? Ми дістанемо ліки й не встигнемо збожеволіти.
Хоч би Щур не брехав!
— Чекаю не дочекаюся. І — так, я знаю, куди йти. Дякую, що віриш мені.
Вони продовжили шлях, минаючи ріг за рогом, один довгий коридор за іншим. Неквапливий розмірений крок допоміг Томасові не думати про Бренду, і він почувався значно ліпше, ніж останні кілька днів. Розум немов занурився в напівдрімоту, підкидаючи спогади про Лабіринт і Терезу. Здебільшого про Терезу.
Нарешті Бренда привела його у просторе приміщення, з якого в різні боки тяглася велика кількість коридорів. Напевно, тут сходилися тунелі з різних будівель.
— Центр міста? — запитав Томас.
Бренда зупинилася перепочити — присіла біля стіни, прихилившись до неї спиною, і він до неї приєднався.
— Більш-менш, — відповіла дівчина. — От ми вже й півдороги до кордону подолали.
Новина Томаса порадувала, от тільки він не міг позбутися відчуття, що підвів інших. Де зараз Мінхо, Ньют і всі глейдери? Він почувався гнилоголовим через те, що не пошукав їх, не впевнився, що вони не втрапили в халепу. А може, вони давно вийшли з міста?
Томас здригнувся від різкого виляску, ніби луснула лампочка.
Бренда вмить перевела промінь ліхтарика на той звук. Тунель, з якого вони з Томасом вийшли, потопав у мороці, хіба що на сірому тлі чорніли патьоки води.
— Що це було? — прошепотів Томас.
— Стара лампочка, — байдуже відповіла Бренда і поклала ліхтарик на долівку, променем до стіни навпроти.