Бренда наче прочитала його думки й, обхопивши руками за шию, притулилася губами до вуха. Від гарячого дихання дівчини поколювало спітнілу шкіру.
— І як ми вляпалися в це лайно? — запитала Бренда.
Не знаючи, що робити, Томас обійняв її за талію, відчуваючи тепло її тіла крізь просяклий потом одяг. Його водночас мучили докори сумління і туга за Терезою.
— Ще годину тому я про таке й подумати не міг, — промовив він на вухо Бренді, зарившись обличчям в її волосся — нічого розумнішого вигадати не зумів.
Зазвучала нова мелодія — щось пронизливе і тужливе. Ритм сповільнився, ударні зазвучали нижче. Не можна було розібрати слів, та соліст співав трагічним голосом, сумно завиваючи і беручи високі ноти.
— Може, нам і справді варто тут залишитися на якийсь час? — мовила Бренда.
Томас сам не помітив, як вони почали танцювати. Притулившись одне до одного, хлопець із дівчиною повільно рухалися в такт музиці.
— Навіщо? — здивувався Томас. — Ти що, здаєшся?
— Ні. Просто втомилася, а тут, може, безпечніше, ніж надворі.
Хотілося їй вірити. Наче й не було причин підозрювати Бренду ні в чому, однак Томас відчував якесь занепокоєння. Може, це вона заманила його сюди? Ні, не варто вигадувати.
— Брендо, не здавайся. У нас один шанс врятуватися — дійти до прихистку. Від хвороби є ліки.
Бренда похитала головою.
— Дуже важко повірити в порятунок, важко на щось сподіватися.
— Не кажи так, — Томас не хотів думати, як вона. Не хотів такого чути.
— Якщо ліки є, то навіщо психів запроторюють сюди? Якась дурня виходить.
Злякавшись раптової зміни в її настрої, Томас трохи відхилився й подивився на неї — Брендині очі блищали від сліз.
— Це ти дурниці верзеш, — сказав він і замовк. Не хотів, щоб його сумніви передалися їй. — Ліки є. Треба… — він не договорив і обернувся подивитися на Білявця, який так і не зводив з нього погляду. Навряд чи парубок чує їх, але краще перестрахуватися.
Томас знову зашепотів Бренді на вухо:
— Кажу тобі, треба йти. Чи хочеш залишитися з людьми, які погрожують тобі пістолетами і викрутками?
Не встигла Бренда відповісти, як повернувся Довговолосий. В обох руках він ніс по кухлю з каламутною рідиною, що виплескувалася, коли здоровань зачіпав танцюристів.
— Пий до дна! — крикнув він.
Томас наче стямився. Прийняти напій від цього здорованя? Нізащо. Неймовірно, але і місце, і ситуація тепер ще більше напружували Томаса.
Бренда ж, навпаки, вже потягнулася до кухля.
— Ні! — вигукнув Томас — й одразу поквапився загладити свій промах. — Тобто, нам не можна починати з випивки. Ми так довго бігали без води, що починати слід з води. І… поки що потанцюємо.
Томас намагався поводитися невимушено, однак внутрішньо скулився, усвідомлюючи, що виглядає ідіотом, — а надто коли Бренда якось дивно на нього подивилася.
У спину вперлося щось маленьке і тверде. Томасові й обертатися не треба було, щоб зрозуміти, що це пістолет Білявця.
— Я запропонував випити, — нагадав Довговолосий. І люб’язність враз зникла з його татуйованого обличчя. — Це нечемно — відмовлятися від частування, — і він знову простягнув кухлі.
Томас запанікував. Якщо й були сумніви, вони розвіялися: з напоями щось не так.
Білявець ще сильніше втиснув цівку пістолета Томасові в спину.
— Рахую до одного, — промовив він хлопцеві на вухо. — До одного.
Томас більше й думав. Схопивши кухоль, одним духом перехилив його. Коричнева каламуть обпекла стравохід, і Томас закашлявся.
— Твоя черга, — сказав Довговолосий, простягаючи питво Бренді.
Глянувши на Томаса, дівчина взяла кухоль і випила, навіть не скривившись.
Забравши кухлі, Довговолосий усміхнувся.
— Оце я розумію! Тепер ідіть танцювати!
Щось дивне почало коїтися у Томаса в животі. Тілом розлилося приємне, заспокійливе тепло. Міцно обійнявши Бренду, він повернувся з нею в юрму. Щоразу, коли губи дівчини торкалися його шиї, Томаса накривала хвиля задоволення.
— Що це було? — запитав він, ледве обертаючи язиком.
— Якась гидота, — відповіла Бренда. Томас заледве почув її.— Наркотики. В мене кумедні відчуття…
«Ага, — подумав Томас. — Кумедні». Кімната раптом почала обертатися — значно швидше, ніж кружляли в танці Томас із Брендою. Обличчя танцюристів видовжилися, замість ротів зяяли чорні діри. Музика вповільнилася й наче аж загусла, голос співака звучав низько і якось розтягнуто.
Відхилившись від Томаса, Бренда обхопила його обличчя долонями і зазирнула йому в очі, хоча, здається, не могла сфокусувати на ньому погляду. Вона була прегарна. Гарнішої за неї Томас досі ще не стрічав. Довкола все розпливалося, затьмарювалося. Томас розумів, що відключається.