Розділ 5
Томас трохи вгамувався. Малий не бреше, це було видно. Отой жах, який охопив Ариса, був самому Томасу занадто знайомий. Томас і сам пережив такий жах, і занадто часто бачив його відбиток на інших обличчях. А ще він збагнув: Арис і справді гадки не має, що сталося з Терезою.
— Сядь-но, — сказав Томас. — Нам є про що побалакати.
— Про що це ти? — здивувався Арис. — Хлопці, ви хто такі взагалі? Звідки ви взялися?
Томас неголосно розсміявся.
— Лабіринт. Грівери. «БЕЗУМ». Нічого не нагадує?
Стільки всього сталося, то з чого почати? Через зникнення Терези голова йде обертом… Томасові хотілося бігти геть і шукати її.
— Брешеш, — прошепотів Арис, збліднувши на обличчі.
— Зовсім ні,— відповів Ньют. — І Томмі має рацію: розмова буде серйозна. Здається, ми з різних, але водночас дуже схожих місць.
— А це ще хто?
Обернувшись, Томас побачив у дверному отворі Мінхо — той привів інших глейдерів. Хлопці стояли, наморщивши носи, явно нажахані видовищем у їдальні.
— Мінхо, це Арис, — трохи відступивши вбік, Томас указав на хлопця. — Арисе, це Мінхо.
Мінхо щось невиразне буркнув у відповідь.
— Слухайте, — промовив Ньют. — Знімімо верхні ліжка і розставмо їх під стінами, щоб усім було де сісти, і поговоримо. Треба ж з’ясувати, що за чортівня тут коїться.
— Ні,— похитав головою Томас. — Спершу слід розшукати Терезу. Вона мусить бути в одній із сусідніх кімнат.
— Нема тут кімнат, — заперечив Мінхо.
— Тобто?
— Я вже все тут оббігав. Є ота велика їдальня, наш дортуар, ця кімната і гнилі двері назовні — кудою ми вчора увійшли. Замкнені на замки і ланцюги зсередини. Не розумію, як це, але більше виходів звідси немає.
Спантеличений, Томас похитав головою. Немов мільйон павуків заплів йому мозок павутинням.
— Але… як же вчора? Звідки з’явилися харчі? Ніхто не бачив інших кімнат, кухні абощо? — він озирнувся, сподіваючись на відповідь, але ніхто не відповів.
— Напевно, тут є потаємний вхід, — припустив Ньют. — Слухайте, ми ж не можемо робити кілька справ водночас. Нам потрібно…
— Ні! — крикнув Томас. — Арис нікуди не подінеться, з ним ми можемо побалакати й пізніше. Судячи з таблички на дверях, Тереза таки має десь бути — і її слід знайти!
Не чекаючи на відповідь, він протиснувся крізь натовп і вийшов у їдальню. Трупний сморід ударив у носа, мов каналізація. Роздуті тіла висіли під стелею, як туші підстреленої мисливцем дичини. Мертві очі сліпо дивилися на Томаса.
В животі наростало знайоме відчуття нудоти. Заплющивши очі, Томас зусиллям волі змусив шлунок заспокоїтися, а потім, намагаючись не дивитися на повішеників, заходився шукати Терезині сліди.
Аж тут йому спало на думку дещо жахливе. А що як і вона…
Томас поглядом пробігся по обличчях повішеників. Терези серед них не було. Хвиля полегшення змила паніку, і Томас знову зосередився на кімнаті. Білі стіни потиньковані, гладенькі, без оздоблення і без вікон.
Ковзаючи долонею по стіні ліворуч, Томас рушив по периметру. Минув двері, які вели до хлопчачого дортуару, потім широкий парадний вхід, через який вчора вони сюди зайшли. Тоді вирувала жахлива злива, в яку сьогодні аж не вірилося: отому психу у вікні в спину світило яскраве сонце.
Вхід — або вихід — затуляли подвійні стулки величезних сталевих дверей, блискучих як срібло. Вони і справді замикалися на ланцюг завтовшки з дюйм, протягнутий крізь ручки, туго напнутий, скріплений двома великими замками. Томас помацав холодний метал ланцюга — той тримався дуже міцно.
Томас очікував, що психи грюкатимуть і в двері — так само, як у вікна дортуару, — але зовні було тихо. Приглушені крики долітали тільки з дортуару, а ще було чути бурмотіння глейдерів з Терезиної кімнати.
Засмучений Томас пішов далі, зробивши повне коло, поки не повернувся назад до кімнати, яка начебто мала належати Терезі. Нічого, ні шпаринки, яка могла б свідчити про ще один вихід. Виявилося, що приміщення навіть не прямокутне, а овальне, зовсім без кутів.
Украй спантеличений Томас завершив обхід. Він спробував пригадати, як минулого вечора голодні глейдери наминали тут піцу. Де ще двері? Наприклад, на кухню? Що наполегливіше Томас намагався відтворити в голові деталі, то розмитішими вони ставали. І раптом він з тривогою подумав: глейдерам уже промивали мізки. А що як це відбувається знову? Що як їм стерли спогади?
І що сталося з Терезою?
Од безвиході Томас уже ладен був повзати їдальнею на животі у пошуках потайного люка в підлозі, та більше й хвилини не міг перебувати в одному приміщенні з набряклими трупами. Залишалася єдина зачіпка — новачок. Томас повернувся до маленької кімнати, де знайшли Ариса. Новачок має щось знати, має допомогти.