Томас стенув плечима.
— Приємно бачити, як ти радієш, що я живий.
— Агов, як хочеш командувати — на здоров’я. Я і справді радію, що ти живий.
— Та ні, дякую. Залишайся головним.
Мінхо не відповів. Томас не заперечував, що таблички тиснуть своєю вагомістю. Що хотів сказати «БЕЗУМ»? Що краще і справді Томасові командувати глейдерами?
Похмурий і зосереджений, Ньют звівся на ноги.
— Отже, ми всі — потенційні кандидати на щось. І той клятий дрист, через який нас проганяють, має відсіяти слабких. Випадок з пістолетом з іржавої кулею порушив… нормальний перебіг досліду. Чи Змінних, як там їх. Якщо Томасові й судилося ґиґнути, то не від кулі й не від інфекції.
Стиснувши губи, Томас кивнув. Він і сам би краще не підбив підсумку своєї розповіді.
— Це означає, що «БЕЗУМ» стежить за нами, — сказав Мінхо. — Як і в Лабіринті. Не бачили, щоб і тут бігали жуки-жалюки?
Кілька глейдерів похитали головами.
— Що це за жуки такі? — запитав Хорхе.
— Дрібні механічні ящірки, — пояснив Томас, — які за допомогою вбудованих камер стежили за нами в Лабіринті.
— А, ну звісно, — закотив очі Хорхе. — Вибач, що запитав.
— Лабіринт був збудований не просто неба, це точно, — сказав Арис. — Але тут ми точно на відкритій місцевості. Можливо, «БЕЗУМ» має супутники і дистанційні камери.
— Чим Томас такий особливий? — відкашлявшись, запитав Хорхе. — По місту розвішані таблички, з неба падають лікарі й рятують його, коли він раптом прихворів, — він глянув на Томаса. — Muchacho, нічого особистого, мені просто цікаво. Чим ти кращий за своїх приятелів?
— Я не особливий, — заперечив Томас, чудово розуміючи: він щось приховує. Тільки не знав, що саме. — Ви ж чули, що вони сказали: померти ми можемо по-різному, просто пістолет у місті не був передбачений. Поранило б кого іншого — і його б рятували. Справа не в мені, справа в кулі — вона трохи не зіпсувала всю картину.
— І все-таки, — посміхнувся Хорхе, — варто триматися ближче до тебе.
Обговорення продовжилося, але Мінхо не дозволив йому тривати надто довго, звелівши всім лягати спати, бо їм ще перехід уночі робити. Томас не заперечував: кожна секунда сидіння на гарячому повітрі, на гарячій землі відбирала дедалі більше сили. Можливо, то через спеку, а може, просто процес одужання не закінчився. Хай там як, а дуже хотілося спати.
Без подушки, без простирадла Томас згорнувся калачиком, де й сидів, підклавши під голову руки. Поруч, не промовивши жодного слова і навіть не торкнувшись його, вляглася Бренда. Томас не був певен, що колись зможе зрозуміти цю дівчину.
Глибоко зітхнувши, він заплющив очі й поринув у сон, що потягнув його за собою в темні глибини. Звуки довкола притихли, повітря аж наче загусло. Томаса огорнув спокій, а за ним і сон.
Сонце ще палахкотіло над обрієм, коли раптом у голові пролунав голос, збудивши Томаса.
Дівочий голос.
Тереза.
Після стількох днів мовчання Тереза нарешті телепатично заговорила до Томаса — і слова полилися потоком.
«Томе, навіть не думай говорити до мене, просто слухай. Завтра на тебе чекає щось жахливе. Щось дуже-дуже погане. Буде боляче і страшно. Але ти вір мені. Хай що станеться, хай що ти побачиш, почуєш чи подумаєш — вір мені. Спілкуватися з тобою я не зможу».
Вона зробила паузу; приголомшений, Томас намагався зрозуміти, що має на увазі Тереза, і запам’ятати її слова, та не встиг і слова вимовити, як вона заговорила знову.
«Мені пора. На деякий час я зникну».
Ще пауза.
«Поки ми знову не зможемо бути разом».
Не встиг Томас дібрати слів для відповіді, як її голос затих, її присутність уже не відчувалася, знову полишивши по собі порожнечу.
Розділ 43
Ще довго Томас не міг заснути.
Він не мав сумнівів: то була Тереза. Жодних сумнівів. Як і раніше, коли вони розмовляли, він відчув її присутність, її емоції. Нехай і на короткий час, але Тереза повернулася. І знову зникла, лишаючи по собі безмірну порожнечу. Так наче багато днів поспіль, поки Терези не було, цю порожнечу помалу затоплювала якась тягуча рідина, а коли Тереза на мить з’явилася, щось наче цю рідину відсмоктало.
То що там вона казала? Завтра на Томаса чекає щось жахливе, і він повинен вірити Терезі. Нічого не зрозуміло! І хай як грізно звучало попередження, подумки він повсякчас повертався до останньої фрази про те, що вони з Терезою будуть разом. Соломинка облудної надії? Чи вона справді знає, що Томас упорається й усе буде гаразд? І вони будуть разом? Варіанти пролітали в голові, та всі чомусь упиралися в глухий кут зневіри.