Зрештою, саме цього він і домагався — хотів бути з Терезою. І байдуже, що її налаштували проти нього. Нехай навіть нею, як Альбі й Галлі, маніпулює «БЕЗУМ». Здається, Терезі знову стерли пам’ять. Начхати. Настроєна вона була серйозно, і Томас не хотів ризикувати життями глейдерів.
— Гаразд, — сказав він. — Забирайте мене.
— Я тільки до одного дорахувала.
— Ага, отакий я хоробрий.
Вона з такою силою зацідила йому ратищем списа, аж Томас упав. Біль у щелепі й голові спалахнув, наче вогонь у тліючому вугіллі. Томас сплюнув кров.
— Мішок сюди, — наказала Тереза.
Краєм ока Томас помітив наближення двох неозброєних дівчат. Очевидячки, зброю вони сховали. Одна з них — темношкіра, стрижена майже наголо — несла великий потертий мішок. Обидві дівчини зупинилися за кілька футів од Томаса, а він тим часом піднявся навкарачки, боячись зробити зайвий рух.
— Ми його забираємо! — оголосила Тереза. — Почнете нас переслідувати — дам йому ще разок, а інших розстріляємо з луків. Цілитися не будемо, пустимо стріли — полетять навмання.
— Терезо! — гукнув Мінхо. — Невже тебе так швидко здолав Спалах? Мізки спеклися?
Тупий кінець списа вдарив Томаса у потилицю, і хлопець упав долілиць. У поросі перед обличчям попливли чорні зірочки. За що вона так з ним?
— Хочеш ще щось сказати? — запитала Тереза і по паузі промовила: — Я так і думала. Надягніть на нього мішок.
Грубим ривком Томаса перевернули горілиць. Дівчачі пальці стиснули поранене плече, і вперше, відколи хлопця полікували, його проштрикнув пекучий біль.
Томас застогнав. Обличчя — зовсім не злі — зависли над ним: дівчата тримали розкритий мішок просто в нього над головою.
— Не сіпайся, — порадила темношкіра, чиє обличчя блищало від поту. — Бо гірше буде.
Томас сторопів. Очі й голос її видавали щире співчуття, проте з ним ніяк не пов’язувалися її наступні слова:
— Просто ходи з нами і дай себе вбити. Немає сенсу перед тим ще й мучитися.
На голову ковзнув мішок, і далі Томас бачив тільки буре світло.
Розділ 45
Томаса довго качали по землі, поки цілком не запхали в мішок. Внизу, біля ніг, закріпили мішок мотузкою, а далі ту саму мотузку обгорнули довкола всього тіла, зав’язавши останній вузол над головою.
Томас відчув, як пута натягнулися, а тоді голова поїхала вгору. Він уявив, як дівчата взялися за один кінець страшенно довгої мотузки і зараз поволочуть його по землі. Більше Томас терпіти не збирався, хоча і розумів, чим це може закінчитися.
— Терезо! Не чини так зі мною!
Цього разу вдарили кулаком у живіт, і Томас завив. Він мало не зігнувся навпіл — хотілося скоцюрбитися і відповзти геть. До горла підступив клубок нудоти, і лише зусиллям волі він утримав обід у шлунку.
— Коли вже тобі на себе начхати, — промовила Тереза, — то ще раз промовиш слово — і ми почнемо розстрілювати твоїх друзів. Так тобі подобається більше?
У відповідь Томас схлипнув від болю. Ще вчора він бачив світ у веселкових тонах: інфекції немає, рана загоїлася, місто з психами залишилося далеко позаду, і треба лише перевалити через гори, щоб досягти прихистку. Життя його так нічого й не навчило.
— Я не жартую! — гримнула Тереза на глейдерів. — Стріляємо без попередження. Не ходіть за нами!
Вона присіла поруч із Томасом: майнув її силует, зашурхотів пісок у неї під колінами. Тереза схопила Томаса за голову просто крізь мішок і припала губами майже до самого вуха. Томас щосили напружив слух, щоб уловити крізь шелест вітру ледь чутний шепіт.
— Мені не дають говорити з тобою подумки. Але ти повинен мені довіряти.
Вражений, Томас заледве втримався від зойку.
— Що ти йому сказала? — запитала одна з дівчат, які тягли мішок за мотузку.
— Сказала, що мене дуже тішить його становище бранця. І моя помста. Сподіваюся, ти не проти?
Так зарозуміло Тереза ніколи не розмовляла. Вона або дуже добра акторка, або вона таки почала з’їжджати з глузду. І в неї роздвоєння особистості.
— Рада за тебе, — відповіла дівчина. — Тільки не захоплюйся. Треба квапитися.
— Пам’ятаю, — промовила Тереза, потім ще сильніше стиснула Томасову голову і притулилася губами до його вуха. Коли вона заговорила, він відчув жар її дихання навіть крізь волокна мішковини. — Тримайся. Недовго залишилося.
Томас впав у ступор. Що тут можна подумати? З нього знущаються, чи що?